Частина друга: Ніщо не стоїть на місці (розділ 6)

6 

Час вже доходив до обіду, нажаль, ще ніхто не прибув на допомогу, а із дітей ніхто не знав про цей жахливий випадок. Макс почав вже переживати, адже не знав, що робити. Прямо зараз в дитячому таборі знаходився труп, яким чином це трапилось? Майк сидів поруч брата. Вони знаходились в будиночку вожатого, окрім них обидвох більше нікого не було. Вікно закрите шторами робило вигляд, що вже настала ніч, але якщо вийти на двір можна було побачити сонце яке дуже яскраво світило.  

-Я не можу зрозуміти лишень одного... Для чого це зроблено? - запитав Майк. 

-Не переживай, невдовзі ми дізнаємось. Люди які розуміються в своїй справі обов’язково зроблять все заради того, щоб найти справжнього вбивцю.  

Майк почесав потилицю, а потім відповів. - Сподіваюсь на те. - хлопець глянув на годину, раптом він згадав про друзів які, напевно, вже зачекались.  

Майк піднявся з ліжка на якому вони сиділи, а потім зробивши декілька кроків до виходу вимовив. - Покличеш як треба буде, а мене вже чекають. 

-Зажди! Здається, я забув пароль від телефону, можеш нагадати? 

-Звичайно, три, п’ять, сім, дев’ять. 

-Спасибі. 

-Нема за що, - хлопець усміхнувся, він хотів вже виходити, але перед цим встиг нагадати Максу - Якщо щось необхідно, звертайся. Я обов’язково тобі допоможу. 

Вожатий залишився сам в будиночку, тиша почала заспокоювати його. Не кожен день стикаєшся зі смертю людини. Саме найстрашніше це розказати про нього великій кількості людей, тим більше коли вони ще діти. Але це ж можна приховати, не обов’язково всі про це знати, необхідно лиш сказати, що вона захворіла. А як на рахунок решту вожатих, їм також необхідно знати правду, чи ні? Зненацька телефон завібрував, а рингтон, що стояв на ньому почав грати.  

-Ало, доброго дня! - виховано промовив Макс. 

-Агов! Друже, я вже тут, можеш підійти до входу у табір. 

Вожатий був у шоці, мабуть, Макс знав хто це. По голосу було не тяжко впізнати, але найбільше цікавило. Що він тут забув? Макс вибіг із свого будиночку і побіг до головного входу в табір. За лічені хвилини він туди прибув, довго бігти не довелось, адже місце куди хлопець біг було не далеко від його корпусу. Раптом він помітив одного чоловіка на вході, позаду нього була його машина, а ще - це була досить цікава людина.  

-Макс! Як справи? Давно не виділись? - запитав він пожавши руку.  

-Ніби, все гаразд, я бачу ти нову роботу найшов. - після цих слів Макс посміхнувся, а потім жартівливо посміявся. 

-На нього було тяжко поступити. 

-В любому випадку тобі слід оглянути тіло. Нумо! Ходімо за мною. 

Вожатий махнув рукою, давши знак того, щоб той йшов за ним. Чоловік одразу ж рушив вслід за ним. Дорогою до медпункту, він оглядався по бокам, йому навіть вдалось помітити декількох дітей, хоча сказали, щоб вони не лазили по дворі. Раптом він побачив, що вони прибули до місця. 

-Зажди секунду, необхідно його відчинити. - вимовив Макс. 

Вожатий дістав жменю ключів із кишені, а потім почав ритись в ній шукаючи необхідній. “Ось і він!” Вигукнув хлопець одразу ж після того як найшов його. Макс акуратно вставив ключі в дверний замок, а потім прокрутивши в сторону відкрив двері.  

-Можеш проходити. - хлопець посміхнувся, і руками вказав, щоб той заходив перший.   

-Дякую, але я зайду тільки після тебе. 

-А, ну... Гаразд.  

Вожатий зайшов у коридор, а потім відкрив двері, що знаходились праворуч. Він повільно зайшов, його погляд впав на труп жінки, яка сиділа на землі, а в руках тримала пігулки. Від тоді коли вона вмерла вже пройшло багато часу, тому вона встигла засмердітись. Після того як сюди зайшов Макс за ним зайшов і чоловік.  

-Ага... Я думав все буде жахливіше...  

-До речі, е... Чорт, я забув як тебе звати.  

-Макс, ти зараз жартуєш? Як можна було забути моє ім’я, як не як, але ми друзі, майже, з самого дитинства. 

-Вибач, але таке ж часто трапляється. 

-Гаразд, запам’ятай раз і назавжди, мене звати Бен.  

-Чорт! Як я міг забути... 

-Нічого, переходим до справи. Коли жінка померла?  

-Діти найшли труп медсестри під час квесту який ми проводили, там було тільки дві дитини, Майк і Лана. 

-Твій брат?  

-Так, прямо в ціль! 

-Не хотілось би взнавати, що він вбивця, але якщо так станеться... 

-Не переживай, я не думаю, що він ним є. 

-А на рахунок Лани? 

-Я ще не знаю, тобі слід буде в неї запитати.  

Бен почухав потилицю, а потім присів навприсядки. Він пильно розглядав жінку, що сиділа на землі спершись об стіну. Його погляд впав на пігулки, що були в неї в руці. Трохи приглядівшись, чоловік зрозумів, що це за ліки. 

-Це ж знеболюючі та заспокійливі препарати! - повідомив Бен. 

-Справді?  

Чоловік кивнув, а потім далі продовжував розглядати труп жіночки. На її писку вже, майже, не було слідів від піни. Він обережно заглянув в її рот, який був на половину відкритий, а потім задався питанням. “Цікаво, скільки всього пігулок вона встигла вжити перед тим як померла?”  

-Мабуть, вона їх по одній брала, а потім аж завалила великою кількості, як раптом для неї настала смерть. Можливо, все було не так як я сказав, але - це лишень моя здогадка, тому що по інакшому я не можу пояснити чому в неї в роті залишилась певна кількість таблеток.  

-Але для чого їй було це робити? - задався питанням Макс. 

-Тяжко взнати справжній мотив людини, інколи він взагалі може бути не пов'язаний із вчинком, а з часом вона його забуває, або придумує інший.  

-Це так жахливо... 

-Погоджуюсь, - Бен замовчав, як раптом він задумався - а якщо вона не сама на себе руки поклала, якщо їй хтось допоміг це зробити? 

-Не може бути! Діти занадто слабкі, щоб вчинити таке. 

-Я маю введу не тільки дітей, всі хто знаходяться в цьому таборі, вони можуть бути підозрюваними.