Частина друга: Ніщо не стоїть на місці (розділ 5)

5 

Квест проходив досить спокійно, діти розважались, було весело. Єдине, що мішало - це сонце, сьогодні справді було жарко. Раптом Макс кудись пішов, Емма здивувалась.  

-КАРЛ! А де Лана і Майк... - поцікавилась дівчина. 

-Зажди, їх з нами немає? - запитав Карл. 

-Чорт! Яким чином? - обурено викрикнула дівчина. 

-Точно! Якщо я не помиляюсь, Лана впала і поранилась. 

-ПОРАНАЛСЬ?  

Емма одразу після того як Карл сказав це, побігла до медпункту, і справді, там була Лана разом із Майком, а поруч ще стояв Макс. Здавалось, на вожатому не було лиця, він весь збліднів, а по тілу біг піт. 

-Ти не брешеш? - запитав Макс. 

-Ходімо зі мною, - промовив Майк, а потім махнув рукою даючи знак, щоб той йшов за ним. 

Майк та Макс пішли у медпункт, в цю ж мить Карл догнав Емму і вони обидва стояли біля медпункту. Погляд Дівчини впав на Лану, яка сиділа на сходинках поруч будівлі, мабуть, вона навіть не помітила сусідку по кімнаті. 

-Що трапилось? - запитало дівчисько, а потім присіло навшпиньки навпроти Лани.  

-Медсестра... Вона... - дівчина почала ще більше ревіти. 

-Все гаразд, не плач, я поруч.  

Емма почала гладити Лану по голові, а потім дівчина сіла поруч і обняла подругу. Її ніжні та теплі слова, мабуть, заспокоювали біловолосу. На думку Майка, нічого такого не сталось, щоб вона ревіла, тим більше вони не були знайомі. Але, мабуть, Лана дуже близько до серця все сприймає. В любому випадку - це лишень на один день, завтра вона вже забуде це як страшний сон, а Емма яка завжди буде поруч допоможе їй це зробити. 

-Так що трапилось? - запитав Карл приєднавшись в розмову. 

-Ця жінка, вона... - Лана знову попробувала повторити, але їй щось не давало, щось таке, що було їй не відоме. 

-Мертва? - запитав хлопець перебивши її. 

-ТАК! - дівчина почала ще більше ревіти, сльози було дуже тяжко втримати, особливо коли ти знаєш, що хтось помер. 

Можливо, дівчина вперше бачить смерть людини, і їй ніколи не доводилось з таким стикатись. А ще більше її лякало, що вона може стати винуватою в смерті жінки. А згадувати про дитячу колонію взагалі не хотілось, для неї - це слово буквально нагадувало пекло, багато про неї не доводилось чути, але факт того, що там жахливо, продовжував існувати. 

-Як? Яким чином... - Емма запитала, вона не могла повірити, що таке трапилось, але розуміння того, що це справді сталось прийшло швидко. 

-Боже мій! Я надіявся, що це не буде продовжуватись. 

-Все набагато гірше ніж я собі уявляла, - Емма почухала ніс, а потім піднялась на ноги - Чорт, а що буде далі? Нас відправлять назад до дому? 

-Мабуть, так... Я щось не задумувався над цим. - Карл засмутився. 

-Але це нещасний випадок... - раптом озвалась Лана. 

-Нещасний? - повторила Емма. 

-Саме так. 

Емму це зацікавило, а якщо все не так жахливо як здається на перший погляд, а якщо все можна виправити. Вихід повинен бути. Хоча дівчина побула тут лишень один день, але їй так не хотілось покидати Лану, Майка і Карла. За один день вона встигла вже привикнути до всіх нових друзів, а в деяких моментах навіть до товаришів по команді. Їжа яка була в їдальні також була чудовою, давно вона не коштувала такої простої, але водночас смачної їжі.  

-БЛЯХА МУХА ЯКЩО - ЦЕ ТОЙ БОВДУР? - викрикнула дівчина - я впевнена, що він причетний до цієї події. 

-Ти про кого? - поцікавився Карл. 

-Про Тома звісно ж, він єдиний хто тут бовдур. 

-Твоя правда, але він ж не єдиний хто міг це зробити... 

-До речі, Лана, що за нещасний випадок?  

-Невдовзі сама побачиш... - дівчина вже, нібито, перестала плакати, але їй все одно було тяжко говорити. 

Що взагалі могло трапитись в медпункті? Хтось напоїв її пігулками? Заколов шприцом заживо? Задушили? Отруїли? Там могло статись все що завгодно. Але кому це було потрібно, це ж просто дитячий табір. Емма надіялась, що це буде нещасний випадок, тому що так, мабуть, дітей не повернуть по домам, а табір продовжить своє існування. Зненацька Майк і Макс вийшли із будівлі, вони були засмучені, було враження, що на них не було лиць. Парубок глянув на дівчину, здавалось, він хотів щось сказати, але не зробив цього. Емма надіялась, що до дому нікого не відправлять. А саме найголовніше, що - це просто непорозуміння і ніхто не вмирав.  

-Все занадто жахливо, нам слід буде викликати того хто розбереться з цим, - промовив Макс - а ще буде дуже погано якщо діти в таборі про це дізнаються.  

-І що нам зараз робити?  - поцікавився Майк. 

-Зараз я зачиню медпункт на ключ, а потім попрошу когось хто повинен був би нам допомогти найти того хто б вчинив цей жахливий вчинок. 

-Гаразд... 

Майк задумався, а якби про це дізнався весь табір, що б тоді трапилось? В любому випадку слід дотримуватись всіх вказівок вожатих, адже вони кажуть нам робити тільки правильні речі, ніхто ж не хоче зашкодити нам...