Частина друга: Ніщо не стоїть на місці (розділ 4)

4 

Усі команди уже знаходились біля дерев’яної площадки, на ній стояли дві ведучі Звали їх Аліса і Олівія, вони були сестри. Обидва були рудоволосі, єдина річ яка між ними відрізнялась - це вік і зріст, Олівія була трохи молодша за Алісу, і була на два дюйма менша.  

-Увага! - зненацька Аліса заговорила - Зараз будемо проводити квест! Але для початку... 

Раптом до дітей підійшла Лана, було видно, що Емма хотіла щось сказати, але не стала. Майк вже перестав слухати, що казала ведуча, в любому випадку квест буде подібний на минулорічний. Хлопець підійшов ближче до Лани, він вважав, що саме зараз час. 

-Агов! Дякую, що спасла мене вчора.  

-А, ти про Тома? Звісно, нема за що, якщо цей довбень буде знову до тебе лізти, просто скажи мені, ось і все. - дівчина посміхнулась, доброта так і линула від неї. 

Що сьогодні з нею, вчора як тільки вона прийшла сюди, була така агресивна, а зараз... Мабуть - це через те, що вона тільки тоді прибула. Майк також, як тільки приїхав в табір, був злий, але зараз, ніби, все гаразд. Зненацька всі почали розходитись по командам, мабуть, дівчина вже все сказала, але парубок прослухав. Він просто підійшов до дітей своєї команди, а потім вперше за сьогодні помітив Макса. Вожатий стояв в крузі який утворили діти із третьої команди. Він тримав якийсь листок, мабуть в ньому писали всі точки до яких ми мали бігти, а поруч нього стояла Сара яка, нібито, помагала їм. Зненацька Олівія заговорила в мікрофон “Три... Два... ОДИН!” Всі різко почала говорити між собою, було чути від дітей із інших команд невеличкі крики. Хтось вже починав бігти, а хтось стояв слухав вожатих.  

-Поле і з воротами. - сказав Макс підвищеним тоном. 

Вмить всі діти з третьої команди побігли в сторону футбольного поля, дорога була не довга. Слід було піти до озера через головну стежку, а потім повернути на ліво і пройтись ще трошки вперед, ось там вже було поле. Всі бігли туди, як раптом Лана біля озера впала на землю. Майк підбіг до дівчини. 

-Все гаразд? 

-Чорт! Моє коліно...  

Хлопець опустив погляд, а потім помітив, що з коліна Лани текла кров. Чорт? Що робити? Майк задав в себе це питання. 

-Коліно сильно болить? - це було перше, що запитав парубок. 

Лана промовчала. 

-Можеш іти? - це було друге, що запитав Майк. 

Він зачекав поки в неї коліно не буде так сильно боліти, а потім допоміг піднятись. Через камінь коліно трохи роздерлось, крові було не надто багато, але дівчині було боляче. Юнак почав її підтримувати і разом вони пішли в медпункт, довго йти не довелось, приблизно, три хвилини. Діти дійшли до медпункту, раптом Майк помітив як поруч пробіглась ще одна команда, але вони їх навіть не помітили.  

-Гаразд, я сама піду в медпункт, ти можеш залишатись тут. - упевнено промовила дівчина. А потім повільно піднявшись по сходинкам увійшла у середину невеличкої будівлі. 

Лана пройшлась трохи по невеличкому коридорчику. При вході одразу був туалет, слід було лишень піти на ліво, справа був власний кабінет медсестри, а спереду кабінет де жінка приймала дітей. Лана увійшла саме туди, на диво медсетри там не було, по її тілу пройшлись мурашки. Через дивну тишину ставало все страшніше і страшніше, саме зараз, тут так було моторошно, не вчора зранку, а саме зараз. Дівчина сама зробила все, що їй було необхідно, а потім наклеїла пластир на коліно. Вона вийшла звідти, як раптом їй стало цікаво, чи взагалі медсестра була. Вона акуратно та повільно увійшла усередину її кабінету, на диво було пусто. В її кабінету була шафа, ліжко, стіл, стілець, телевізор, лампочка, розетка і звичайно ж вікно. Дівчина пройшлась трошки дальше і загляну під стіл.  

-БОЖЕ МІЙ!!! - викрикнувши ці слова дівчисько випадково відламала свій накладний ніготь об стіл, а сам він залишився на ньому.  

Лана впала на землю, а потім спершись об стіну почала триматись за рот. На її очах почали навертатись сльози. Через крик у медпункт забіг Майк, він не знав куди йти, але чомусь обрав саме кабінет медсестри. Він забіг у середину, спочатку він побачив Лану. Що коється? Подумав він, раптом дівчина вказала пальцем до столу. Хлопець пройшов декілька кроків. І він помітив жінку, вона сиділа на землі спершись об стінку, а з її рота текла піна. На землі валялось безліч таблеток, напевно, які вона розкинула, або той хто вчинив це. 

-ЛАНА! Нам слід йти звідси, піднімайся. Перше, що ми зробимо, покличемо когось, а потім побачимо, що буде далі.  

Дівчина продовжувала сидіти на землі - це досить сильно обурило хлопця, він почав нервуватись. Якщо їх звинуватять в убивстві, але навряд чи, це ж нещасний випадок, правда ж? Так хотілось вірити, що ніхто не причетний до цього, але мабуть це не так. В якийсь момент Майк був капельку радий - це був ще один доказ того, що хтось користується книгою, але водночас доказ того, що вона потрапила не в ті руки.  

-ЛАНА! - повторив Майк - Нам слід йти звідси, головне нічого не торкайся, нас будуть опитувати, адже ми перші свідки вбивства, говори тільки правду, нам необхідно найти того хто це зробив. 

Дівчина скрізь сльози промовила - Г... Га... Гаразд... - було чути невеличкі стогони під час того як вона плакала, в один момент йому здалось, що вона задихається, але все було гаразд.  

Діти вийшли з медпункту, Лана присіла на сходинки які вели до входу  у медпункт, а потім спершись об коліна лицем продовжила ревіти. 

-Не плач, все гаразд, в любому випадку це не ти винна у цьому. - Майк намагався її втішити, та навряд чи це помагало.  

Необхідно було когось покликати, але так страшно це робити, вони обов’язково повинні будуть запідозрити нас  у цьому. Парубок був готовий до таких варіантів подій, але страх все одно був присутній, так і нікуди не дівався.  

Невдовзі Майк помітив Макса, він одразу ж його покликав. Вожатий залишив дітей самих, а потім направився до брата?