Частина друга: Ніщо не стоїть на місці (розділ 2)

2 

-ААА!!! - Майк голосно закричав. 

Від крику прокинувся і Карл, він був трохи розлючений, тому що той не дав йому спокійно подрімати - Чому ти розкричався? - жбурнувши подушку в товариша вимовив хлопець, а потім припіднявся.  

-АЙ! Боляче! Мені лишень страшний сон приснився, нема чого розкидатись подушками.  

-Ага... - Карл поклав руку на лоб, а потім повільно провів до низу, так ніби з себе щось змивав. 

Майк глянув на годину, було десять хвилин до того як вони повинні були прокидатись. Юнак піднявся з ліжка, а потім почав одягати на себе одяг. Спершу шорти, шкарпетки, і аж тоді футболку. Його погляд опинився на Карлові, на диво він вже одягнувся, а потім парубок помітив щось дивне - це був надпис на стіні “Вам залишилось сім днів” Він був із крові, яка ще досі не висохла. На диво, ні одна крапля не опинилась на ліжку. Насправді, це досить сильно налякало хлопця. Майк завмер, єдине, що він робив, це тільки дихав. Карл глянув на нього, а потім запитав.  

-Усе гаразд? - але Майк промовчав. 

Тоді хлопець вирішив глянути на, що дивився сусід по кімнаті. Він обернувся, а потім побачив великий надпис із червоної краски. Він налякано скрикнув, адже не очікував цього.  

-Поки ми спали... Хтось увійшов у нашу кімнату і зробив це, - Майк замовк на декілька секунд, а потім продовжив - Це ж треба бути таким бовдуром, в житті ніколи б так не поступив. 

Карл повернувся назад до друга, він поглянув на нього, а тоді замітив, що Майк також дивився йому у вічі. - То це були не жарти... - парубок подивився на землю і почав жаліти, що не вірив йому.  

-Звичайно, що ні, але все гаразд, не переживай. 

Зненацька на дворі вожаті почали оголошувати зарядку, хлопці глянули у вікно, і побачили там декілька вожатих які сповіщали про це. 

-Можеш іти, я залишусь витирати надпис. - промовив Майк. 

Карл кивнув, а потім вибіг на двір заливши двері відчинені. “В ліфті народився” Подумки сказав парубок, а потім пішов у ванну. Він швидко набрав відро з водою і поніс його з собою, юнак взяв тряпку і приступив витирати. Раптом він почав розуміти, що це зовсім не краска, це була справжнісінька кров.  

-Якого біса... - не втримавшись сказав Майк. 

Від води кров почала легенько стікати вниз. Парубок завмер, він не міг повірити, що це справжня кров, а не краска. Раптом одним різким рухом юнак почав витирати весь надпис. Хлопець тер дерев’яну стіну аж поки на ній не залишилось ні одного сліду. “Який дурень міг зробити  такі хрінь?”  Майк витер піт із чола кулаком, а потім кинув брудну тряпку у таку ж саму воду. Його рука піднялась, щоб той подивився яка година. Залишалось п’ять хвилин до сніданку. Хлопчина взяв відро і пішов у ванну де злив всю брудну воду у раковину, а потім сполоснувши його поклав на землю поруч умивальника. Майк швидко вибіг із будинку, і побіг до головної будівлі де була їдальня. На дворі вже не було нікого тому, можливо, вони вже всі були там. Парубок забіг у середину, а потім піднявся на другий поверх. Вся його команда вже сиділа за столом і чекала поки можна буде приступати за сніданок. Юнак швиденько присів за стіл, поруч нього сидів Карл, а спереду Емма разом із Ланою. Майк нахилив голову трохи вперед і помітив, що поруч товариша сидів ще Чарлі. Чому він сів саме біля нас? Запитав в себе хлопець, але той хлопчина напевно краще вписувався в їхню компанію ніж в чиюсь іншу. Погляд впав на дівчат, вони спокійно собі про щось спілкувались, коли Емма та Лана встигли так подружитись. Хоча вперше враження від Лани було не найкраще, та вона, мабуть, не така і погана. 

Майк схватив Карла за руку, той глянув на нього, на його лиці було видно знак питання.  

-Що таке?  

-В мене є не дуже хороша новина... Це не краска. 

-Тобто? - хлопець був ще більше здивований ніж до цього. 

-Це кров, - Майк перевів погляд на підлогу, тому що в його очах появився невеличкий страх і він хотів його приховати - В це справді тяжко повірити, але це так... 

-Не може бути... - на цей раз в голосі Карла можна було почути, що він повірив, можливо, не на всі сто відсотків, але хлопець довіряв Майку. 

Зненацька їхню розмову перебила Емма. 

-Що там шепчитесь, невже щось скриваєте від нас?  

Майк і Карл перекинулись поглядами, а потім Сусід по кімнаті помахав головою даючи знати, що не слід говорити. 

-Здається, ні. Якщо буде щось важливе ми тобі обов’язково розкажемо. - впевнено промовив Майк, а потім повернувся до Карла. 

Парубок помітив, що Карл вже їсть. Юнак трохи засмутився, адже не договорив до кінця, але було байдуже, попереду ще багато часу, і необхідно буде розказати подругам. Здогадатись хто це зробив, буде дуже тяжко. Але сказати, що це зробив справжній бовдур, - це нічого не сказати. Так хотілось знайти того, хто вкрав книгу, єдиний підозрілий на даний момент - це лише Том. Він міг все зробити, тяжко дізнатись, що коється в нього в голові, але точно щось не чисте. З самого початку можна було зрозуміти, що він не сама хороша людина тут, та були надії на те, що він буде добріше. Якби ж то можна було дізнатись який дурень вкрав книгу, чому все так тяжко?  

Діти нарешті все доїли, хтось із вожатих щось говорив, але Майк не слухав, його думки були повністю переповнені крадіжкою яка трапилась минулого вечора. Раптом Карл його легесенько щипнув за лікоть. 

-Ти будеш тут так і стояти? Як бачиш усі вже ідуть, не хотілось, щоб ти тут залишився на одинці. 

-А, вибач, уже йду. - вимовив Майк