Частина перша: Зоряне сяйво, що породило зло (розділ 13)

13 

Діти швидко добігли до будинку в якому проводився збір, вони зайшли у середину і сіли на лавочку, що була спереду. І справді, дискотека закінчилась, музика припинилась, а світло не горіло. Невже так швидко час прийшов? Здавалось, ніби там під землею щось не так, що там щось дивне коється. Раптом у середину заходить Макс, в його руках була та сама книга. Майк ніяк не міг відвести погляд від неї, йому так хотілось забрати її, щоб вона не дісталась Тому. Макс підійшов до стола, що був в кінці кімнати, і поставив на нього книгу. Вона акуратно та легенько лягла на стіл, і не давала відвести від себе погляду. Майк настільки був на ній зосереджений, що не про що інші говорять, він тільки хотів повернути назад цю загадкову книгу, про яку хлопець так мало знає. Раптом хтось торкнувся його плеча - це був Карл який сидів поруч. Майк повернувся до нього лицем, і тепер його увага з книжки перейшла до Карла.  

-Що ти думаєш на рахунок цього? - запитав товариш. 

-На рахунок чого?  

-Чорт! Майк, ти не слухав про, що вони говорили?  

-Ні... Я лишень був зацікавлений книгою. 

-Книга? Навіщо вона тобі здалась, ти її так хочеш ніби вона якась чарівна. 

-Ти не розумієш, вона справді чарівна.  

-Так,  я тобі вірю.  

Їхня розмова з часом почала переростати в суперечку, а Емма лишень дивилась і намагалась не засміятись. Збір закінчився, тому Майк різко піднявся і пройшов через натовп підійшов до стола, але на диво там не було книги. “ЧОРТ!” Подумки прокричав парубок.  

-ТОМ! - вигукнув він і підійшов ближче до нього - Де книга? 

-Звідки я маю знати, вона взагалі мені не потрібна.  

-Справді? Тоді чому ти в мене її відбирав?  

-Тому що це було кумедно.  

-Мені зараз також буде кумедно, - Майк схватив його за футболку і почав намагатись зняти її з нього - ДЕ ВОНА?  

В кімнаті вже майже нікого не було, всі повиходили і йшли по своїм кімнатам. Єдині хто тут залишився - це Емма, Карл, Том і Майк. Парубок намагався зняти з нього речі, щоб найти ту саму книгу яку, мабуть, саме Том забрав.  

-ВІДПУСТИ МЕНЕ! Я ЇЇ НЕМАЮ. - раптом закричав Том. 

Майк зупинився, він відпустив його, а потім поглянув на свої руки. “Чорт! Якого біса я роблю? На, що я подібний?” 

Запитав в себе юнак, він трохи засмутився. Мабуть, Майк зрозумів, що її в нього справді нема. 

-Тоді де ж вона?  

-Ти це в мене питаєш? - промовивши ці слова Том вийшов з будівлі гупнувши дверима.  

-Майк, він правий, це міг бути хтось інший. - вимовила Емма поклавши руку на його плече.  

-Взагалі, навіщо вона тобі? - сказав Карл поклавши руку на друге плече. 

-Ця книга... Вона не проста. - Майк скинув з себе руки друзів, а потім направився до виходу. 

-Гаразд, ми тобі віримо, але забий на неї, вона не варта твоєї уваги. - Емма слідом пішла за парубком.  

Карл також вирішив не залишатись і пішов за ними. Вони вийшли на двір, але раптом Майк зупинився, не даючи розгледіти їм те, що було спереду. Він пройшов декілька кроків вперед, а потім сів навприсідки. Дівчина підійшла трохи ближче, щоб розгледіти те на, що він дивиться - це була мертва ворона. 

-Що таке? - спитав Карл.  

-Це та сама ворона про яку я вам говорив. 

-Справді? А звідки ти знаєш, що це саме вона? - поцікавилась Емма і також сіла поруч нього в таку ж саму позу.  

-Глянь на її око і дзьоб.  

-Гаразд, що такого в ній? - запитав Карл сівши навприсідки навпроти Емми. 

-Постійно коли я її видів ставалось щось погане, наприклад та сама цегла яка чуть на мене не впала.  

-О, це вже зовсім інші річ... - тихо сказала Емма.  

Майк встав, він акуратно взяв її на руки, а потім кинув в кущі, що були неподалік. 

-Майк, не переживай, все буде добре, забий болт на це. - Емма попробувала якось втішити його. 

-Так, в цьому немає нічого страшного - продовжив Карл. 

-Дякую вам, що підтримуєте мене. - парубок розправив руки, а потім обнявся разом із Карлом та Еммою. 

Мабуть, це справді не мало великого значення, а Майк лишень накручував себе. Це все могла бути випадковість, що трапилась в один і той самий день і момент. Не слід звертати на це уваги, подумав юнак, і заплющивши очі просто попробував забути всі ці жахливі моменти.