Частина перша: Зоряне сяйво, що породило зло (розділ 12)

12 

Карл та Емма обережно зняли кришку, їх сильно здивувало те, що там нічого не було.  Раптом хлопець помітив, що на землі лежали цеглинки, а поруч була невеличка діра в яку можна було з легкістю залізти. 

-Якого біса? - вражено вимовила Емма. 

-Для чого Том це показував Майку?  

Дівчина трохи подивилась вниз колодязя, в її голову прибуло декілька ідей, але єдина яку вона не побоялась зробити - це залізти туди. 

-Ось зараз і побачим.  

Дівчисько хутко перелізла на внутрішню частину колодязя, а потім присіла і лишила звисати нижні кінцівки тіла в повітрі над колодязем. Карл від переляку аж схопився за рот, щоб приглушити свій звук який він видав під час того як дівчина перелізала.  

-Емма! Ні, не треба цього робити. - налякано промовив юнак, в його голосі можна було почути страх, який не давав йому спокійно говорити. 

-Не бійся, ідем разом? 

-Хочеш, іди сама, але я залишусь тут. - вперто сказав Карл. 

У відповідь дівчина лишень промовчала, а потім спокійно зістрибнула вниз, приземлившись на ноги. Одразу ж  приземлившись вона почула запах сирості, який йшов звідти. Емма набрала собі в легені повітря, а потім видихнула - це трошки допомогло їй розслабитись. Вона обережно заповзла у середину, а потім піднялась. Дівчина була вражена, вона точно не могла такого очікувати. Але разом із побаченим прийшов і страх, їй було тяжко представити, що було у темряві, а думки про це лишень ще більше її лякали. Довго стояти дівчина не збиралась, тому увімкнувши ліхтарик почала крокувати вперед. Завдяки ліхтарику на телефоні всі темні кутки стали світлими, тому вже не було настільки страшно як до того. Емма опинилась в колі із бетону, яке тримали тоненькі стінки. Вона навіть не звернула увагу на це, а просто продовжила прямо, по довгому коридору, який не міг повністю освітитись від її світла. Зненацька дівчина помітила дві різні дороги. Перед нею став досить тяжкий вибір, адже дівчисько не знало куди йти. Та довго не думаючи повернула на ліво. Дівиця продовжила йти, як раптом вона помітила червоне світло. Емма одразу ж вимкнула ліхтарик, а потім почала йти настільки тихо як тільки могла. Їй залишалось декілька кроків, щоб побачити звідки це світло йшло. Зненацька вона вийшла із темряви і перше, що дівчина побачила - це Майк який разом із книжкою стояв так ніби зараз буде битись.  

-БОЖЕ МІЙ! Що ти тут робиш? - запитала дівчина, в її голосі можна було почути наскільки сильно вона здивована. 

-В мене таке ж саме питання...  

Зненацька, десь поруч них, прозвучало декілька страшних звуків. Від них в дітей пішли мурашки по тілу. Цей звук, він був досить страшний, його було досить, щоб налякати їх. Здавалось, ніби хтось точить ніж неподалік від них.  

-БІЖИМО! - викрикнула Емма і схвативши Майка за руку почала бігти до того ж самого місця звідки і прийшла.  

Діти бігли в темряві, лишень дівчина знала куди бігти адже парубок не був ще там. Мабуть, із за страху, їй вдалось не врізатись у стіни. Через його вплив людина спроможна на безліч речей які вона б не могла зробити в спокійному стані, так трапилось із Еммою. В один момент Майку почало здаватись, що його подруга бачить у темряві. Раптом вона зупинилась. “Так швидко?” Подумки промовив юнак. Хватка подруги ослабла, і вона відпустила його руку. Одразу ж після цього дівчина присіла і проповзла через діру яку зробив друг. Опинившись на дні колодязя вона підняла голову, щоб подивитись чи стоїть ще там Карл. Він дивився вниз, відстань між ними була, приблизно, один чи два метра. Потім звідти виліз Майк, в його руці була книга, яку він найшов там.  

-МАЙК? - несподівано заволав Карл. По його виразу лиця було видно наскільки сильно він був здивований. 

Тільки коли вони вилізли, при світлі ліхтарика Карла, дівчина і хлопець помітили, що їх одяг трохи забруднився. Але найбільше дітей цікавила книга, що тримав парубок в руках. Вона була темно червоного кольору, а по бокам були золоті кути. Трохи вище середини, на передній частині книги, щось писало золотим кольором, але було тяжко зрозуміти адже - це були невідомі їм символи.  

-Майк, стань мені на плечі і піднімайся, а потім візьмете мене за руки і потягнете догори. 

Хлопець нерішучим поглядом подивився на неї, а потім вставши їй на руку піднявся на плече дівчини. Щойно як він приблизився до вершини колодязя рука Карла протягнулась до нього, щоб той схватився і піднявся. Але перед тим парубок кинув книгу на землю, а аж тоді схватися за руку друга, щоб той йому допоміг піднятись. За лічені секунди він вибрався з тієї діри, і залишалось лишень витягнути звідти Емму. Карл та Майк упустили свої руки, щоб дівчина могла за них схватитись і піднятись. Вона швидко схопилась за них і хлопці почали її піднімати. Трохи потрудившись, їм все ж таки вдалось її витягнути звідти. Одразу ж після цього Майк почав шукати книгу яку він кудись жбурнув, але її ніде не було. Хлопець підняв голову догори, як раптом він почув голос Тома.  

-Ти часом не це шукаєш? - промовив Том, щоб привернути на себе увагу. В його руці була книга яку так старанно шукав Майк. 

-Чорт! Відай мені по хорошому, якщо звичайно не хочеш проблем.  

-Тобі? ХА! Нізащо. 

Майк побіг на хлопця і схвативши книгу своїми руками почав намагатись відібрати її, Том чинив опір, йому так не хотілось програвати в цій бійці, але він знав, що програє адже в Майка є друзі і вони можуть допомогти йому. Зненацька вони зупинились, тому що відчули чиюсь присутність, Майк відпустив книгу і відійшов на декілька кроків, а потім повернувся, щоб побачити хто це.  

-Що ви робите? Том, тобі хіба в їдальні не вистачило? Я ж тебе попереджав і казав, що - це останнє попередження, - сказав Макс одразу ж після того як до нього повернувся Майк - Взагалі, що ви тут забули? Сюди не можна ходити. 

Майк глянув на Тома, а потім на Карла з Еммою які рівно стояли закривши собою колодязь. Макс підійшов ближче до хлопця, що тримав книгу в руках. А потім забрав її у нього.