Частина перша: Зоряне сяйво, що породило зло (розділ 11)

11 

Майк продовжував сидіти, подумки благаючи про спасіння, але нажаль ніхто не приходив. Надія його вже покинула, мабуть, йому прийдеться тут ночувати. Від злості хлопцеві аж захотілось щось вдарити, тому парубок завалив кулаком по цеглі, від чого одна темно-сіра цеглинка провалилася назад. У стіні появилась невеличка прямокутна діра, в якій можна було побачити величезний коридор пустоти. Майк увімкнув ліхтарик на телефоні, і почав світити туди. Тунель був, приблизно, десять чи п'ятнадцять метрів завдовжки. Юнак просунувши руку попробував витягнути ще декілька цеглинок, щоб зробити невеличкий прохід через який можна буде туди увійти. Парубок зробив щілину метр на метр, вона була такою, щоб він міг в неї пролізти. Майк акуратно заліз туди і почав світити собі в дорогу ліхтариком, нарешті він зміг піднятись на ноги, на щастя, хлопчина міг стояти там в свій повний зріст. Він акуратно та повільно почав направлятись вперед, коридор був пустенький, в ньому навіть павутини чи павуків не було. Парубок дійшов до якоїсь стіни, а по бокам були повороти. Майк повернув на ліво, насправді - це було коло із гладесенького бетону, а посередині була тонесенькі стіни із такого ж самого матеріалу які, мабуть, тримали це місце, щоб воно не обвалилось. Пройшовши повз цієї стіни хлопець побачив ще один тунель, здавалось, це був лабіринт. Парубок досить сильно перелякався, він навіть не міг мати гадки, що під табором весь цей час було це місце. Але саме найбільше лякало його те, що тут було чистесенько так, ніби тут до нього хтось був. Хлопчисько направився далі, дорога стала дивною, у вигляді хвильки чи то змійки. Вона його привела до такого ж самого кола, яке тримало декілька бетонних стінок, і в цього місця також було дві чи три доріжки які вели в різні напрямки. Майк довго не думав і повернув на право, ішовши він проводив рукою по стіні. Ліхтарик все ще досі працював і освітлював дорогу хлопцю. Чомусь в один момент його тіло почало труситись, а потім він відчув, що за ним хтось слідкую. Оглянувшись по бокам юнак нікого не помітив, але точно знав, що тут він не один. Дорога легесенько почала направлятись в ліво, а поруч парубок помітив ще одну дорогу, в яку не став іти. Йому вже стало скучно йти, здавалось, він вже заблукав серед цих всіх стін, але припиняти шукати вихід він не став. Раптом він вийшов на якусь пряму доріжку, а потім повернувшись побачив світло від свічок. Майк одразу ж направився туди. Коли він підійшов ближче то помітив, що на землі лежала книжка біля якої було розставлено свічки які на вигляд, напевно, декілька хвилин тому були запалені. Книжка лежала посеред намальованого кругу із якогось червоного матеріалу, що світився. Юнак підійшов ближче, зненацька книжка сама розкрилась і її сторінки почала самостійно гортатись. Вийшло так, що книжка відчинилась по самій серединці, вона була пуста, на ній не було ні слова. Парубок присів поруч, а потім підняв її. Із його уст автоматом вислизнуло декілька слів “Чорт забирай, що це таке?”. Хоча він був на самоті, але все рівно відчував присутність когось. Раптом на одній із сторінок, непомітно та повільно, почали проявлятись букви. Спочатку “М”, а через декілька секунд “а”. Хлопець досить сильно перелякався, не кожен день можеш побачити як в книжці букви самі проявляються. Слідом пішли “й”, а тоді аж “к”. Повз пройшовся холодний вітерець, від якого в юнака пішли мурашки по шкірі. Майк застиг, його серце почало швидше битись, а тіло трястись. Парубок не міг повірити, що книга яка прямо зараз перед ним змогла зробити таке. Поки він намагався зрозуміти як це сталось, на книжці з’явилось ще декілька слів “Ми здійсним твою любу мрію, яку ти забажаєш.”. Очі хлопця загорілись, йому захотілось випробувати її і дізнатись чи це правда. Хлопець тихенько в книгу промовив своє бажання, але нічого не трапилось. Він подумав, що це просто брехня та й вже збирався закривати книгу, як несподівано для нього на ній почали виднітись ще декілька слів “Використай свою кров”. Погляд юнака впав на голку, що була прикріплена до книги, він її взяв та акуратно проколов палець, а потім капнувши нею на книжку знов повторив своє бажання. Зненацька поруч нього з’явилась подушка-кіт, так, саме це він забажав, для того, щоб перевірити чи це працює. Хлопець зрозумів, що тепер зможе забажати геть усе, як раптом згадав, що на стіні заваленої будівлі писало “Кожне бажання має свою ціну”. Тож ніхто не знає чим треба буде пожертвувати для того, щоб виконати саме дороге побажання. Зненацька юнак почув чиїсь кроки, від чого одразу ж закрив книжку і піднявся на ноги. Вся його увага була приділена тунелю, що був позаду нього, коли він сидів. Тоді він пообіцяв сам собі, що усім хто буде щось питати він буде казати, що  ще ні разу не використовував книгу, тому він не знає чи взагалі вона виконує любі бажання. Майк намагався щось розгледіти, але нажаль нічого не виходило, тому хлопець лишень завмер і дивився в темряву.