Частина перша: Зоряне сяйво, що породило зло (розділ 10)

10 

Емма засмучено дивилась вслід хлопцям які кудись направлялись, вона також хотіли піти разом із ними, але не стала цього робити, тому що Майк попросив. Дівчина вирішила довго не сумувати через це, тому почала повільно повертатись назад до Карла. Невдовзі вона прийшла до дерев'яної площадки на якій була дискотека, там була більша половина табору. Дівчина швиденько піднялася до нього, але хлопець навіть не побачив її, тому вона повільно та непомітно почала підходити до нього, щоб налякати. Серед музики та туману її ледь було видно. Коли вона вже була позаду хлопця, руки дівчини почали повільно підніматись, а потім залишились висіти над плечами хлопчиська. Їй залишалось зовсім трошки, щоб зробити те, що вона хотіла. “БУ!” Різко викрикнула дівчина поклавши руки йому на плечі. 

-ААА! - налякано закричав Карл, його крик, напевно, було краще чути ніж музику, та на щастя ніхто не обернувся - Навіщо так лякати? 

У відповідь дівчина лишень посміялась, їй сподобалось як він налякався - це було досить весело. Спостерігати за наляканим виразом лиця - це було щось з чимось, можливо, це була найулюбленіша розвага Емми. 

-А де Майк?  

-Майк? А, точно! Цей бовдур пішов разом із Томом. 

З Карлового лиця непомітно зникла посмішка, а натомість появився жах. Він почав переживати за Майка адже кожного разу як поруч є Том стається щось жахливе, але здається цього разу буде набагато гірше, тому що поруч нікого нема, лишень Майк і цей бовдур... 

-ТИ ЗБОЖЕВОЛІЛА? Як ти могла його залишити на одинці разом із Томом. 

-Він сам захотів піти із ним, хоча я його просила не робити цього. 

-СПРАВДІ? Гірше вже не може бути, куди вони пішли? 

Емма затихла, її мовчання тривало, приблизно, біля десяти секунд. Зненацька вона продовжила “До другого корпуса.” По її тихими і повільними словами можна було зрозуміти, що вона вважала себе винною в цій ситуації. 

-ТО ЧОГО ТИ СТОЇШ? ПОБІГЛИ! - голосно викрикнув Карл і спустившись з площадки побіг по стежці до другого корпусу. 

Дівчина вирішила не відставати і одразу ж побігла за ним, але зненацька на підйомі в гору до другого корпусу її зустрів Том. Вони різко зупинились, коли перед ними з'явився цей бовдур. Карл і Емма не могли підібрати слова які б їм сказати, адже вони явно не очікували такої зустрічі. Том почав повільно та акуратно йти в бік, щоб обійти їх, але раптом Карл схопив його за руку.  

-Стояти! Де Майк?... - запитав юнак дивлячись в сторону. 

-А, точно! Вам же він потрібний я так розумію, ну точно не знаю, але він пішов в сторону озера, через ліс. - хлопець говорив так впевнено та чітко, що аж сам почав вірити в свої слова. 

-Правда? Гаразд, тоді в мене є одне прохання, покажи місце куди ти його водив. 

-Вам це не потрібно, тому йдіть туди куди йшли. 

-Гаразд... 

Слова, що промовив Том, сильно зачепили Емму, тому вона голосно викрикнула. “ЧОМУ ТОБІ ТАК СКЛАДНО ЦЕ ЗРОБИТИ? ПРОСТО ПРИВЕДИ НАС ДО ТОГО Ж САМОГО МІСЦЯ.” 

-Добре, добре... Тільки не кричи так більше, - припіднявши руки на половину промовив Том, а потім посміхнувшись опустив їх і продовжив - Тоді ходімо за мною. 

Діти разом почали йти повільно ходою, їх вів Том. Вони всі не сильно спішили, адже знали, що Майк в безпеці. Дорога була простою, спочатку вони пішли стежкою яка була трохи нахилена і вела вгору - це була дорога до другого корпусу. Вони швидко прибули до будівель в яких проживали діти і не тільки, було два будинки, обидва мали по два поверхи. Місцевість була досить знайома, тому що діти тут були недавно, адже в одному із цих номерів жив Макс. 

-Ну і куди далі? - промовила дівчина. 

-Цить! Просто продовжуйте іти за мною. 

Карл та Емма йшли за Томом який ні на секунду не зупинявся, але невдовзі стало ясно, що він їх виде в ліс. Звичайно, вони здивувались, та відступати точно не хотіли. Якби ж то вони знали куди ідуть, але дітям так, напевно, хотілось дізнатись, що Том показував Майку. Зненацька юнак, що їх вів, зупинився і в той ж самий момент Карл та Емма також зупинились.  

-Що там? - зацікавлено запитав Карл. 

Раптом парубок, що стояв спереду увімкнув ліхтарик, а потім відійшов на бік, щоб ті розгледіли ту саму річ - це був колодязь із темно-сірої цегли, також він був накритий дерев'яною кришкою яка була зо товщиною, приблизно, десять сантиметрів. На дерев'яній дошці можна було замітити, декілька величезних каменюк, можливо, саме вони тримали кришку, щоб та не могла нікуди подітись.  

-Гаразд, тоді я піду, а ви як хочете то залишайтесь. - Том сказав ці слова швиденько, а потім так само ж втік, щоб йому не встигли нічого сказати.  

Карл та Емма залишились в повній темряві, тому їм прийшлось дістати телефони, щоб увімкнути ліхтарі. Вмить коли вони водночас нажали на кнопки, щоб увімкнути світло, на місці стало досить яскраво. Можна було побачити комарів, що літали поруч, і безліч інших комах.  

-Для чого ж він приводив його сюди? - запитав Карл у Емми. 

-Я й гадки не маю.  

-Стривай, а що під кришкою? - після цих слів рука хлопчиська почала повільно приближатись до дерев'яного круга який був накритий каменюками. 

-Ні! А якщо там є щось справді страшне? Якщо він не просто так сюди привів Майка, а хотів попередити його про небезпеку? - в словах Емми можна було почути невеличкий страх, який повільно стихав після того як Карл перестав направляти свою руку туди.  

-Все гаразд, не один ж він має знати, що там. 

Після того як Карл промовив ці слова, він почав скидати каменюки. Всього їх було п'ятеро на кришці, мабуть, вони тримали щось, щоб воно не вибралось, адже з ними було тяжко підняти її. На ній не залишалось нічогісінько, їм залишалось лишень зняти її і подивитись, що у середині. 

-Ти готова?  

-Авжеж.