Частина перша: Зоряне сяйво, що породило зло (розділ 9)

9 

Емма, Карл та Майк були трохи зайняті, тому вони не йшли на дискотеку. Але причина не йти туди була трохи дивна, адже вони лишень грали настільну гру.  

-ЧОРТ! - засмучено викрикнув Карл, а потім кинув карточки якими він грав на землю - Так не чесно! Я більше не буду грати.  

Зненацька на дворі почала грати музика, вона заполонила весь табір і її можна було чути в кожному куточку. Майк піднявся з ліжка на якому вони сиділи і підійшов до вікна, щоб глянути, що коється. Хлопець одразу ж побачив яскраве кольорове світло, а через музику під його ногами були невеличкі поштовхи. “Агов! Здається, дискотека почалась.” Промовивши ці слова юнак поклав свої карточки на тумбочку і вибіг на вулицю, та невдовзі за ним побігли і його друзі. Його біг був швидкий тому він через менше ніж хвилину прибув до дерев'яної площадки, там було досить багато дітей, можливо, більша половина табору. Всі танцювали, і не було таких, щоб стояли на місці і нічого не робили, кожен був чимось зайнятий. Майк також не міг втриматись, і через декілька секунд він вже був посеред площадки і танцював. Раптом юнак посеред туману помітив свого брата який сидів за апаратурою, тому хлопець швиденько відправився до нього.  

-Агов! Макс, що робиш? 

-О! Майк, я думав, що тебе тут не буде.  

-Цікаво, чому ж?   

Брати посміялись, але через музику ніхто інший не чув їхній голосів, лишень вони обидва це чули. Зненацька за спиною парубка з'явилися його друзі, які штовхали його, щоб він звернув увагу. “Вибач, мені треба вже йти.” Майк повернувся, раптом він замітив, що на лицях дітей не було усмішок, а лишень переживання.  

-Що трапилось? - стурбовано запитав він. 

-Том тебе шукає... 

Зненацька в його серці появилось дивне почуття, воно ніяк не давало покою, здавалось, що це був страх, але ні. В думках хлопчини пронеслись всі погані і хороші події які б могли трапитись, але в голову ніяк не могло вкластися, що він шукає його.  

-Тобі слід сховатись, він не був радісний або засмучений, на його лиці була сама справжня злість. - Емма швидко схватила Майка за руку і побігла кудись тягнувши його за собою.  

Вони підбігли до краю площадки і зістрибнули з неї, хлопець не думав, що все настільки серйозно, щоб аж стрибати звідси. З кожною дією дівчини хлопець переживав все більше і більше, він ніяк не міг зрозуміти для чого це все робиться. Вони акуратно зайшли за будиночки першого корпуса, як раптом парубок замітив Тома, що намагався найти його заглядаючи у вікна будинків. 

-Чорт!  

-Тихо будь, а то зараз він нас почує. - обурено вимовила Емма 

-Авжеж, із за музики я тебе ледве чую, навряд чи, він нас почує. 

Хлопець і дівчина продовжили перескакувати з спини одного будинку на спину другого будинку, надіючись, що скоро юнак біде звідси. Раптом, коли Майк і Емма були позаду будиночку хлопців, під ногою парубка тріснула патичка, Том почув це. Хлопець одразу ж запідозрив, що тут щось не чисте, тому вирішив перевірити звідки цей звук. Своїми ногами він повільно направився за будівлю Майка та Карла, якраз за будинок де був хлопець і дівчина. Вони швидко зрозуміли це, тому повільними, але тихими, кроками пішли за інший будиночок. Це були тяжкі хвилини, адже в любу секунду він міг помітити їх, але на щастя вони це зробили. Опинитися позаду іншого номера не було так тяжко, та коли це необхідно зробити беззвучно, то це стає тяжким завданням. Мабуть, юнак не помітив їх. Але відпочивати вони не стали, а продовжили повільно пересуватись і шукати місце для схованки.  

-Ти знаєш, що робити? - запитав хлопець у дівчини. 

У відповідь вона помахала головою, здавалося, що це була безвихідна ситуація, адже Том переміщувався швидше ніж вони, а якби вони також прискорились то він би почув їх. Раптом в Емми з’явилась ідея, вона легенько та непомітно присунулась до вуха хлопця і промовила.  

-Сиди тут, я вийду звідси. - одразу ж після цих слів дівчина вибігла з укриття, а потім зробила вигляд ніби направлялась до себе в номер. 

Крокуючи вона побачила Тома, здається, він також її помітив. “Агов! Що ти там робиш?” За декілька секунд після того як дівчина звернулася до нього, він вийшов звідти де стояв і підійшов ближче до Емми.  

-Ти загубилась? Я думав ти будеш на дискотеці, зрештою, де Майк? Мені необхідно йому показати одні річ. 

-Навіщо? Чому б тобі не показати мені? 

-Авжеж! Тебе це не стосується. 

-Тобто його і тебе це стосується, а мене ні?! 

-Краще помовчи. 

Зненацька позаду Емми, Том побачив силует Майка, він повільно направлявся до них. Так, це справді був він, мабуть, в той час коли вони спілкувались, парубок обійшов круг і потрапив на дорогу яка ввела до першого корпусу.  

-Майку! Любий мій друже, мені слід тобі показати одну річ, - промовив Том, хоча його вираз лиця не був підозрілим парубок все рівно боявся його - нумо, ідем! 

-Постривай, Майк, краще не йди. 

-Ні! - викрикнув хлопець, а потім легенько наблизився до дівчини і промовив їй на вуху - Я думаю йому слід довіряти, тому що Том справді може щось важливе показати. 

-Гаразд, я йду з вами, - сказала дівчина. 

-Тобто? Я збирався показувати це лише Майку. - промовивши це парубок схватив юнака за руку і потягнув його за собою. 

Емма розсердилась, здавалось, ніби вона зараз підійде до Тома і припише йому, але зненацька Майк повернувся до неї і сказав. “Все гаразд, іди до Карла.” Вираз лиця у дівулі одразу ж змінився, вона вже не була така розсерджена, але була трохи засмучена. 

-Куди ж ми ідем? - промовив Майк до Тома. 

-Зовсім скоро побачиш, - усміхнено відповів він - Мабуть, тобі сподобається. 

Хлопці прямували прямісінько до другого корпусу, юнак хотів поскоріше дізнатись, що йому підготував товариш. Вже була досить пізня година, тому через темряву не так добре було видно куди вони ідуть та, мабуть, Том знав куди іти, тому що йшов дуже впевнено скрізь темряву. Здавалось, вони вже піднімались догори, адже дорога була трохи нахилена угору. Нарешті коли вони відійшли трохи подальше від місця де була дискотека, стало краще видно в темноті, і було зрозуміло, що вони зараз в другому корпусі.