Частина перша: Зоряне сяйво, що породило зло (розділ 6)

6 

-Гаразд, нам необхідно занести дещо в кімнату Макса. - сказав Майк та махнув рукою, щоб друзі пішли за ним. 

Хлопець підійшов до альтанки та підібрав декілька речей, вийшовши з неї він підійшов до друзів. Діти почали йти по стежці до другого корпусу, саме туди де живе його брат. По дорозі вони пройшли попри вхід в сам табір, на вході стояла велика дерев'яна вивіска на котрій писало “Табір покинутих спогадів” А поруч неї була дорога, по якій їздили машини. Юнаки продовжили йти по стежці, що вела вгору до корпусу в якому живе Макс. Але на пів дорозі діти почули чиїсь крики, почавши бігти на них вони добігли до другого корпусу. На диво там нікого не було, крики раптом зупинились, було лише чути як Майк і його друзі віддихувались. Емма для чогось почала помаленьку йти за будинок, а хлопці за нею. Зненацька діти побачили за будинком Тома який прижав руку до рота Чарлі, щоб його криків не було чути. Майк та Карл різко подивились один на одного із здивованими лицями, а потім повернули голови назад до хлопців. Том одразу ж почав повільно опускати руку із його рота, та був готовий бігти як можна дальше від цього місця. Після чого Чарлі почав вдихати якомога більше повітря, його вдихи були тяжкі та дуже гучні.   

-ЯКОГО БІСА ТУТ ДІЄТЬСЯ? - закричала Емма. 

   Від крику дівчини в Тома побігли мурашки по шкірі, його руки почали трястись, а сам він завмер як стовп. В думках одразу ж пронеслось все, що вони могли зробити за його вчинок. “Невже їм подобається цей бовдур?” Запитав себе юнак у голові. 

   Чарлі різко підійшов до парубка та зненацька завалив коліном йому по члену, від чого хлопця відкинуло назад. Він тяжко впав на землю, від чого замастив гряззю  футболку та шорти.  “БЛЯТЬ!!!” Викрикнув юнак зціпивши зуби, щойно як впав на вологу землянисту ділянку.  

-ПІШОВ ТИ В СРАКУ! - крикнув хлопець показуючи факи роздратованому Тому. 

   Чарлі моментально втік після цього, лишень було видно його сліди на болоті, які з кожною секундою зникали.                                

   Раптом Емма підійшла до хлопця, що ще досі лежав на землі, і подала йому руку. Юнак довго не думавши одразу ж схватився за неї, та піднявся на ноги. “ Дякую...” У відповідь дівчина лише посміхнулась і потріпала парубка по брудній частині одягу, що заставило його розгубитись, адже він не очікував доброти від когось.  Між ними пролунала тишина, і лише дзвінок на телефон хлопця змусив його  повернутися спиною і зрушити з місця, та піти кудись подальше  звідси.                                                          

Коли він вже йшов хлопці повернулися лицем до Тома і побачили, що на його спині висить та сама роздрукована фотографія яку вони зробили недавно. В ту ж саму мить діти почали сміятись, їхні голоси були переповнені радості, та взагалі не турбувались про майбутнє. Через певний час вони перестали хихотати, і вже йшли до номера в якому жив Макс. Дорогою до кімнати брата Майк помітив, що за ним слідкує та сама ворона. Вона була на криші даху, і тихенько дивилась чим займаються діти. “Чорт, чому вона ще досі слідкує за нами?” Запитав парубок в себе, та незадовго відповідь сама прийшла до нього. В той самий момент як він встав подивитись на неї, поруч нього почала падати цеглина згори. 

-СТЕРЕЖИСЬ! - викрикнула Емма, що стояла по заду хлопчини. 

Майк одразу ж почувши слова дівчини відійшов в сторону, раптом цеглинка приземлилася на то саме місце де стояв хлопець. Від удару по землі в юнака пішли мурашки по шкірі, а тіло почало трястись. В думках пронеслись всі події які могли статись, він зрозумів, що вона могла впасти прямо на нього, і пошкодити його життя. “ Невже ця ворона не просто так спостерігає за нами?” Задався питанням хлопчина. Через декілька секунд після роздумів парубок подивився на друзів які стояли поруч.  

-Мені здається я знаю чому ворона спостерігає за нами. - впевнено вимовим Майк, поки продовжував думати. 

-Яка ворона? - задався питанням Карл, який досить багато часу мовчав. 

-Ось! - сказавши юнак підняв палець вгору і вказував на дах, але на тому самому місці вже нікого не було.  

“Чорт! Куди ж вона могла подітись?” Пронеслось в голові парубка, який розчарувався в тому, що її не було на місці. Раптом хлопець легенько засміявся, що здивувало засмученого Майка. Чому ж він сміється, подумав юнак дивлячись прямо йому у вічі.  

-Справді? Ще одна брехня, коли ти нам розповів про те, що трапилось в лісі, я намагався не сміятись, але цього разу мені не виходить - це так само як слухати дитячі казочки! - продовжував повторювати одне і то саме декілька разів Карл, до поки Майк не розгнівався.  

-Припини! Це не жарти, ця птаха нас переслідує! - говорячи парубок ставав, що секунди агресивнішим.  

Діти продовжували сперечатись, аж до поки Емма не встала навпроти них і не сказала свою думку. “Майк має рацію, як не як але цеглу хтось кинув, адже дах не із цегли!” Зауважила дівчина яка роздумувала хто ж міг кинути цеглинку, що ще досі продовжувала лежати на землі.  

-Ти права! Цегла не сама впала... Але хто міг її кинути? - радісно вимовив юнак зрозумівши, що він був правий. 

Емма підійшла поближче, щоб розгледіти її краще. Дівчина підняла цеглу в руки і дивилася на неї з різних боків, але нажаль  на ній нічого дивного не було, сама звичайна цеглинка. “Агов! Яка взагалі різниця? Йдемо туди куди йшли.” Після слів дівиці Карл та Майк просто заткнулись і продовжили йти до кімнати Макса, в повільному темпі. Пройшовши декілька метрів від місця подій, що щойно трапились, діти опинились біля входу в номер старшого брата. Перед ними стояла двоповерхова дерев'яна будівля, із панорамними вікнами. В кімнаті вожатого були зашторені вікна, а на дворі поруч дверей було розміщене крісло гойдалка. “Здається він в себе в кімнаті” Сказав Майк перед тим як покласти долоню на дверну ручку, а після чого легенько натиснув на неї і двері відчинились.