Частина перша: Зоряне сяйво, що породило зло (розділ 5)

5 

-Агов! Майку, де ти був? - запитав Макс. 

-Я трохи заблудився. - вимовив Майк почухавши свою потилицю.  

-Телепню! - сказав хлопець стукнувши себе по голові - Ти ж знаєш весь табір.  

-Мабуть, не весь... 

-Байдуже, а де той Том? - задався питанням Макс. 

-Я й гадки не маю. 

Хлопець пішов до альтанки та підсів до його друзів, що розмовляли між собою. На столі валявся папір розміру А2, а поруч були олівці, маркери, ручки, фарба і багато іншої канцелярії. Макс прийшов разом із чорноволосою  дівчиною, яка була одягнута в джинсові шорти та темно зелену футболку, а на шиї мала різні прикраси. Позаду них стояв Том, який йшов разом із ними. Вожаті підійшли до всіх інших дітей та почали розповідати їхній план на сьогодні. 

-Отже, зараз нам треба буде познайомитись. - сказав Макс, який рився в речах, що лежали на столі. 

-А потім як лишиться час ви зможете піти і зайнятись своїми справами. - вимовила вожата, що стояла поруч Макса. 

-Зараз я порахую скільки вас, - Макс почав рахувати дітей, та коли дорахував різко замовчав. - дванадцять... Має ж бути тринадцять!  

Зненацька недалеко від альтанки почала виднітись дівчина, вона була одягнута в легкий одяг. Білі шорти, що звисали по коліна, і невеличку сорочку із м’якої тканини, яка була закочена по лікті. Дівчисько мало сонцезахисні окуляри, а волосся було покрашене в білий та на голові була велика біла панама. Незнайомка тримала в одній руці віяло, а в другій невеличкий білий чемодан. Вона пройшлась як модель до альтанки де сиділи діти, і після чого встала і єхидно усміхнулась. 

-Я так розумію ви третя команда? - запитало дівчисько з відразою. 

-Ти ще хто така?  

-Я королева, а ви тут ніхто!  

-Боже мій! Нарядилась як шлюха, а тепер ходиш і показуєшся тут всім. - вимовив Том. 

-А я бачу ти тут самий головний хуліган, не здивуюсь, якщо з тобою ніхто не спілкується. - з посмішкою сказала дівчина. 

-СУКА Я ЗАРАЗ ТОБІ ВРІЖУ! - вигукнув Том. 

-Так ще і нема смаку в стилі одягу.  

-ЩЕ РАЗ... 

-Напевно, ще й хворий, не дай Боже, на якусь заразу! 

-Я ТЕБЕ ПОПЕРЕДЖУЮ...  

-Можливо, ти взагалі збоченець.  

Том раптово замахнувся і його кулак полетів прямо в  лице дівчини, але Лана встигла зреагувати та за мить  відхилилась в бік, тож кулак хлопця зачепив лише її плече.  

-В наступний раз можеш мене попереджувати?  

-Падло, я можу ще раз! 

-Чудово, а мене звати Лана! - відповіла дівчина посміхнувшись. 

-АГОВ! Припиніть. - викрикнула Сара. 

-Лана, можеш будь ласка зараз піти в свій номер та розкласти речі там? - запитав Макс. 

-Звичайно. 

-І ще тебе привиде цей хлопчина. - сказав Макс показуючи на Майка. 

-Ну чому знову я. 

-Нічого страшного, іди вже. 

Майк вийшов із альтанки та почав йти разом із Ланою до будиночку в якому жила Емма, дівчина дивилася на хлопчину і чекала того самого моменту де змогла б його підколоти. Раптом юнак спіткнувся об камінь, та впав на землю. 

-Боже! Ти не вмієш ходити нормально, чи шо?. - сказала дівчина закотивши очі. 

Парубок не звернув уваги та швиденько піднявся, вони продовжили іти, та незадовго дійшли до будиночку в якому жила Емма. Коли діти підійшли ближче до нього, Лана зненацька встала навпроти сходинок. 

-Щось не так? - запитав Майк. 

-Все не так! Чому ти не піднімеш мій чемодан?  

-Я не повинен цього робити. 

-Боже! Та підойми той чемодан. - сказала дівчина поправивши своє волосся. 

-Чому ти сама не піднімеш? 

-Що ти сказав?... 

-Я сказав, щоб ти сама підняла свій чемодан. 

-САМА? В тебе взагалі совість є? Я дівчина! 

У відповідь хлопець лишень легенько хіхікнув, він витягнув руку із кишені та підійшов до чемодану, що стояв навпроти сходів до кімнати Емми та Лани: “Гаразд, підніму я твій чемодан”.  

Хлопець взяв чемодан за ручку, повільним рухом він підняв його вгору. Коли чемодан вже був у його руці юнак почав підніматись по сходах, раптом стало відчутно на собі погляд Лани, хлопчина не хотів дивитися на неї але його це налякало. Парубок почав повільно піднімати голову під час того як йшов по сходам, нарешті коли він наступив на останню сходинку руки дівчиська різко лягли на його груди. Дівчина легенько надавила на ребра, а потім різко натиснула і Майк почав падати. Хлопець налякався, але не встигнувши опанувати дії Лани вже летів на землю. Юнак почав повільно приземлятись, його погляд був на Лані яка усміхаючись дивилась на те як він падає. “Бабах” Не голосно прозвучав короткий звук від падіння Майка та чемодана, що хлопець тримав у себе в руках. “Прикро, що такий хороший парубок впав, але я б сама підняла цей дурнуватий чемодан”. Майк почав повільно підніматись, в цей самий час як Лана спускалась по сходинках. Піднявшись на ноги, хлопець зненацька копнув чемодан дівчини. “Ой! Вибач, я не хотів.” Вимовив він з капелькою сарказму в своїх словах. Дівиця була обурена таким ставленням до її вишуканих речей, і сильно перелякалась за свій білесенький чемодан. Лана швидко підбігла до Майка та дала йому ляща, хлопець простояв декілька секунд не рухаючись, його думки переповнювала ненависть до незнайомки. Хлопець хутко схопив валізу і кинувши її прямо в дівчину, спостерігав як змінюється вираз обличчя людини коли вона бачить купу речей які летять на неї, Лана перелякалась і почала кричати, аж поки валіза не заставила її заткнутись. Майк почув глухий звук падіння на підлогу, а після цього голосний, обурений дівочий викрик з-під гори речей та валізи на них. “ВИРОДОК!!!” Лана повільно почала підніматись, її переповнювали водночас злість і сором за свій дурнуватий вчинок, вона одразу зрозуміла, що такими діями їй друзів в цій дірі не найти.  

-Байдуже, я і так не хотіла тут залишатись на довго. 

Дівчина почала струшувати з себе порохи, з кожним її ударом, одяг ставав чистішим, а повітря поруч неї бруднішим. Врешті-решт Лана підняла чемодан, взявши його за ручку і потягла за собою в будиночок, піднявшись по сходам вона почала відкривати двері махаючи рукою Майку який збирався вже йти. У відповідь хлопець лише кивнув головою та повернувся в іншу сторону, а потім пішов назад до альтанки. Відстань від будиночку дівчат до бесідки була короткою, тому він жваво пройшов повз хатинки інших дітей. Тим часом усі діти, що сиділи там щебетали між собою, а Макс розмовляв із Сарою. “О! Ти вже вернувся?” Викрикнув хлопець, що помітив Майка. Старший брат підійшов ближче до меншого, тримаючи в руках телефон він заговорив.