Зоряне сяйво, що породило зло (розділ 3)

3 

-Отже, як будемо мстити Тому? - запитав Карл у друзів. 

-Давайте просто його водою облиймо. 

-Це дуже банально, нам треба його осоромити перед всіма. - промовила Емма почесавши себе по голові, а після чого почала ходити Кругами. 

-Розіллємо на нього краску? - вимовив Карл. 

-Де ми взагалі візьмемо краску? - запитала Емма. 

-В кімнаті Макса є. - відповів Майк натомість Карла. 

-Ні! Я не хочу йому одяг забруднювати.  

-Добре, тоді давайте зробимо фотографію із ним, потім приліпимо кумедне лице мавпочки і роздрукуємо, а далі розвісимо по всьому табору?- запропонував Майк. 

-Класна ідея, але де ти візьмеш принтер?  

-В кімнаті... - як раптом Емма перебила Майка. 

-Макса! Ну тоді пішли його сфотографуєм. 

-А де він сам? - запитав Карл. 

-Зараз знайдемо! - відповіла Емма, а потім кудись побігла. 

Карл та Майк не збирались відставати тому побігли за нею, дівчина побігла по якісь стежці, що вела в гору та піднявшись по ній вони опинились в другому корпусі. 

-О! Так в цьому корпусі Макс живе.  

-В цьому корпусі також і Том живе! - Вигукнула Емма до хлопців.  

Юнаки підбігли до Емми, яка повільно кудись ішла, крок за кроком вони все більше і більше підходили до лівої половини другого корпусу, як раптом Емма зупинилась. 

-Зачекайте тут, я зараз прийду. - вимовила Емма і кудись побігла. 

-Куди це вона? - запитав Карл в Майка. 

-Я і сам не знаю. 

Хлопці стояли та чекали Емму біля другого корпусу, як раптом відчинились двері і стало видно як хтось виходить та коли вони повністю відчинились із них вийшов Том. 

-Чорт! - вигукнув Майк. 

Юнак, що вийшов із будинку почав оглядатись, та раптом його погляд впав на Карла та Майка. Вмить він почав іти до них, його кроки були повільні, але впевнені. 

-Що ви тут робите бовдури? Це не ваш корпус! - обурено сказав Том. 

-Ми вивчаємо територію. - відповів Карл. 

-А якщо ви хочете мені щось зробити?  

-Навіщо нам щось тобі робити? - запитав Майк  

-Тому, що ви бовдури! - вимовив Том та кудись пішов. 

-Зачекай! Ти куди ідеш. - зацікавившись Майк запитав Тома. 

-А тобі навіщо? Невже ти закохався і будеш переслідувати мене?  

-Та ні, просто цікаво. 

-Я йду прогуляюсь біля озера. - відповів Том з єхидною посмішкою, а після чого повернувся і пішов. 

-Тут є озеро? - запитав Карл в Майка. 

-Звичайно! 

-Навіть я не знав... 

Майк почесав рукою голову та подивився на другий корпус, в туж мить Емма з'являється в його полі зору та повільно починає підходити до хлопців. Вона була трохи засмучена і хотіла щось сказати, коли вона нарешті підійшла до юнаків вона встала перед ними та почала говорити. 

-В мене сумна новина, Тома в своїй кімнаті не було.  

-Звісно! Він ж був біля нас. - вигукнув Карл. 

-Давайте краще не будемо гав ловити і скоріше підем за ним!  - сказавши Майк почав іти та слова Емми, що тільки щойно були вимовлені зупинили його - І куди ж ти біжиш, ми ж навіть не знаєм куди він пішов. 

-Ти думаєш, що ми дурненькі? Звичайно ми його запитали куди він пішов, щоб потім не тратити час на його пошуки - відповів Майк.  

Емма промовчала та разом із Карлом пішла за юнаком. Вони зійшли з доріжки на траву, а потім почали заходити у ліс. 

-Майк куди ми йдем? - запитав Карл. 

-Ми просто скорочуємо дорогу до озера. 

Дітлахи повільно йшли по стежці, травичка легенько хиталась від руху, листя на деревах шелестіло. Неподалік пролетіла та сама ворона яку Майк бачив ранком, вона знову почала каркати своїм хриплим голосом “Кар-кар”. Але на цей раз вона не зупинилась, і повторила це ще декілька разів, так ніби попереджувала про щось. Раптом щось різко в листях дерев почало шарудіти, звук ставав все голосніше і кожної секунди його було більше. Діти підняли голови в гору та почали оглядатись, вмить рух припинився, а на деревах стало видно безліч різних сов. Вони всі дивились вниз та загрозливо поклацували дзьобами “Клац-клац”, клацання наводило страх на дітей, хоча на дворі ще досі був день. “Пу-гу! Пу-гу!” Різко всі крилаті почали видавати звуки та так, наче зараз злетять, почали махати крилами. 

-Звідки вони всі взялись? - задалась питанням Емма. 

-Я не маю гадки, але точно впевнений в тому, що нам треба тікати! 

-ТОДІ БІЖІТЬ!!! - крикнула Емма. 

Дівчина схватила хлопчаків за долоні, а потім почала бігти вниз тягнучи їх за собою. Емма спотикалась за кожен камінчик, проте їй вдавалось не падати, хоча це було не на довго. 

-Зупинись!!! - викрикнув Карл. 

Хлопець забрав свою руку від Емми, яка швидко бігла і була близько до того, щоб покотитись вниз. Емма відчула, що Карл відпустив її руку і почала ще швидше бігти, як раптом перед її дорогою появився стовбур “ААААА”. Викрикнуло дівчисько та разом із Майком спіткнувшись об стовбур перевернулась на спину, Карл швидко побіг до друзів та присів, аби перевірити чи все гаразд. 

-Все добре...? - запитав Карл. 

-Мабуть, ще так.  

Раптом за спиною Карла, що сидів позаду Емми та Майка, почали виднітися сови, що летіли за ними. “Чорт, я думав вони не будуть летіти за нами” Обурено вимовив Майк та встав разом із Карлом і Еммою з землі на ноги. 

-Чого стоїте? БІЖІТЬ!!! - викрикнула Емма. 

Діти разом почали бігти, а позаду них виднілася зграя птахів. Сови робили дивні та страшні звуки, а за ними, ніби, утворювався пил, ще трохи і ось вже вихід із лісу. Раптом сови зникли, так ніби їх і не було.  

-Нарешті! Я думав ми вже не втечимо. - сказав радісно Майк. 

-Все! Досить, ми вже на місці.  

Юнак почав обдивлятися місцевість, озеро було красивим та його окружали прекрасні ліси. Хлопчина повернув голову в бік, та на несподіванку побачив Тома. “Ось він!” Промовив хлопець показуючи пальцем в сторону. Раптом дівчина схватила юнаків за руки та відвела в сторонку.