Зоряне сяйво, що породило зло (розділ 2)

2 

-ПРОКИДАЙСЯ!!! - крикнула жінка, що стояла над Майком. 

-А? - хлопчина різко прокинувся та почав оглядатись. 

-Ось бачите? А я вам казала! - радісно вигукнула жінка, що працювала в медпункті. 

-Що трапилось? - запитав Майк. 

-В лісі загубив свідомість, ледве донесли! 

-А ось зараз я повинна розказати про це вожатим! - заявила молода медсестра. 

-Будь ласка не кажіть! - попросила Емма. 

-Я подумаю. - посміхнувшись відповіла вона. 

З двору стали доноситись голоси вожатих, які повідомляли про обід. 

-Добре дітлахи, можете іти, смачного вам! 

Вони вийшли із медпункту, на дворі була величезна спека, так і хотілось скупатись у прохолодній воді. Перед ними пробігла руда білочка, її хвостик повільно опускався, а потім піднімався, так ніби казав привіт. Птахи співали свою милозвучну пісню та з часом Майк починав забувати те, що трапилось у лісі. Ось вже перед ними був вхід у будівлю, увійшовши вони піднялись на другий поверх та направились за пустий стіл. На столі лежало восьмеро мисок, на обід був борщ та картопля з салатом.  

-Смачного! - вигукнула Емма. 

-Дякую. - водночас відповіли Майк та Карл. 

-Слухайте... А для кого ці дві миски лежать? Тут ж немає нікого. - запитав Майк. 

-Мабуть, на одну людину помилились. - відповіла Емма. 

Діти приступили обідати, ніхто нічого не говорив, було лише чути як стукають ложки та виделки.  

-Майк, коли ми були в лісі, що там трапилось? - запитала Емма. 

-Не повірите... 

-Ну, а ти спробуй! 

Майк почав розказувати те, що бачив в лісі. З кожним його словом, в нього ставало все більше і більше мурашок на тілі, а руки починали сильніше трястись. 

-Звучить смішно, але ми тобі вірим. - сказав Карл та відвів погляд на Емму.                                                                     

-Знаю як ти мені віриш.  

-Але Майк, ми тобі справді вірим. - постаралась переконати Емма. 

-Гаразд, я вже наївся. - хлопчина встав та взяв тарілку, щоб здати тарілку працівникам, юнак пройшов біля хлопчини, що сидів лицем до нього та той різко підставив підніжку. Все ніби завмерло, хлопець повільно падав на землю разом із керамічними тарілками “Ба-Бах”. Все почало розлітатись в різні сторони та, на щастя, юнак нічого собі не порізав. 

-ПІДАРАС! - хлопчина почав сміятися, його голубі очі світились від радості. 

-МАЙК! - Карл побіг до Майка, щоб допомогти встати йому. 

-А ось і його хлопець! Довго шукати не довелось. - з посмішкую сказав незнайомець та більшість дітей із їдальні почали сміятись.  

-З чого ти взяв, що він підар? - крикнула Емма. 

-Мабуть, тому що довге волосся і взагалі виглядає як гей. - впевнено відповів хлопчина. 

-Який ти бридкий...  - вимовила дівчина дивлячись йому у очі. 

-Подивись на себе. - юнак відвів погляд та тихенько посміхався. 

-Майк, з тобою все гаразд? - запитав Карл. 

Піднявши голову із підлоги, він подивився на хлопчину який це зробив. Це був коротко підстрижений юнак, в нього було чорне волосся та на ньому були бежеві джинсові шорти і біла футболка, а взутий був в білі кросівки. Майк припідняв руку та повитирав кров із носа, яка повільно стікала. 

-Зачекай, зараз ми тебе відведемо у медпункт! - промовив Карл. 

-Ти серйозно? Який медпункт, я лише впав на землю! - хлопець встав та потріпав себе від порохів, різко повернувшись до юнака, що йому підставив підніжку. 

-Як тебе звати? - запитав Майк у хлопця 

-ХА! Том, але я з підарасами не розмовляю, я не такий як ви! 

-Може, досить над ді мною сміятись?  Нам всім і так зрозуміло, що ти шукаєш собі подібних. - посміхнувшись вимовив Майк. 

-ТИ ДОВБЕНЬ? - хлопчина різко встав та замахнувся кулаком на Майка. 

Як раптом у їдальню забіг Макс та побачив цю картину перед своїми очами, а після чого вигукнув. “ЯКОГО БІСА ТУТ ТВОРИТЬСЯ?” - Том не встигнувши вдарити Майка опустив руку та рівно встав. 

-Нічого такого... - Том замовк та просто дивився в землю. 

-Майк, що сталося? - запитав Макс у свого брата. 

-Справді нічого не сталося... - дивлячись у очі відповів хлопчина. 

-Тоді чому у тебе кров із носа?  

-Я... Я не знаю... - заїкаючись відповів Майк 

-Ви, що сьогодні всі зібрались мені брехати? КАРЛ! Що тут сталось? 

-Цей хлопчина підставив ногу Майку... - Карл опустив очі в низ та стояв не рухаючись заклавши руки за спину. 

-Я не розумію, він тобі щось зробив? - запитав Макс у Тома. 

-Ні...  

-Тоді чому ти його чіпаєш? - на його запитання пролунала тиша.  

-Більше такого не буде, можеш іти. - відповів Майк замість Тома. 

-Гаразд. - Макс подивився на Тома натякаючи своїм поглядом, що він не буде спускати очі з нього. 

Обід закінчився та вожаті потроху почали виводити дітей із їдальні, по всюди було чути балачки, діти балакали і балакали. На виході стояла та сама рудоволоса дівчина і піднявши руки плескала. 

-Слухайте мене! Будь ласка, послухайте! - не припиняючи дівчина плескала та просила, щоб на неї звернули увагу, з часом і інші вожаті долучились та почали просити уваги у дітей та незадовго всі вже мовчали і дивились на неї. 

-Отже, зараз ми вас розподілимо по командах, а потім в вас буде вільний час. - дівчина почала називати імена дітей та їхні команди поки Майк та його друзі розмовляли в сторонці. 

-Цей Том мене так бісить! - обурено Емма тупнула ногою об землю. 

-Не переживай, щось ми придумаємо! - відповів їй Карл. 

-Слухайте, а може лишите його в спокої? - запитав Майк. 

-ЧОГО ЦЕ? Він зробив з тебе посміховисько в перший ж день! - голосно промовив Карл. 

-ТАК! Але тобі хіба не байдуже?  

-НІ! Якщо ти не хочеш йому відомстити, тоді я зроблю це замість тебе! - заявив Карл Майку.