глава 11

Коли завіса зривається передчасно, глядачі запам’ятають не гру, а невдалу декорацію.

Медді

Гучний стукіт кулака об стіл змусив Медді здригнутися. У просторому кабінеті детективи сиділи, напружено вдивляючись у суворе обличчя Макліна. Його очі палали гнівом, губи стиснулися у тонку лінію. 

— Як ви могли це упустити?! — його голос гримів у стінах кабінету. — Прямо під вашим носом маніяк провернув таке діло! Ви взагалі хоч розумієте, у якій ми ситуації?! 

Медді глянула на Вільяма, який теж виглядав пригнічено, але тримав спокійний вираз обличчя. Вона набрала в груди повітря, спробувавши виправдатися: 

— Ми робили все, що могли. Ми збирали інформацію, діяли обережно, намагалися не викликати підозр... 

— Не викликати підозр?! — Маклін знову грюкнув по столу. — А який результат?! Нуль! Повний нуль! І що тепер? 

Вільям ледь помітно зітхнув, потираючи перенісся. 

— Ми розуміємо, що ситуація критична, — сказав він рівним тоном. — Але зараз важливо знайти рішення, а не звинувачувати одне одного. 

— Та ну? — саркастично пирхнув Маклін. — А ви його вже знайшли? Чи знову збираєтесь розігрувати якусь дешеву виставу? Що далі?! 

Медді опустила погляд. Її кулаки стиснулися. Вона знала, що вони схибили. Але вони справді намагалися. 

— Нам потрібно більше часу... 

— Час?! — Маклін відкинувся в кріслі, відверто розлючений. — У нас його немає! Ви двоє йдіть з моїх очей і шукайте варіанти, що робити далі. І щоб більше не було таких провалів! Чули мене?! 

Медді та Вільям мовчки кивнули. Вони знали, що сперечатися немає сенсу. 

Коли вони вийшли з кабінету, тиша коридору здавалася оглушливою. Медді глибоко вдихнула, намагаючись взяти себе в руки. В голові було одне слово: “Провал”....