Пролог

Ліс не приховує таємниць — він дихає ними, шепоче тим,

хто наважиться слухати.

 Зима завжди здавалася Медді часом відродження. Свіже повітря, що пронизувало легені холодом, змушувало забувати про тягар світу. Лісові стежки, вкриті пухнастим снігом, були її прихистком. Тут, серед тиші і кришталевого блиску, вона могла бігти від усього — від спогадів, що ніколи не залишали її повністю, і від голосу, який інколи здавався занадто реальним.

Цей ранок не був винятком. Холодне зимове повітря огортало її обличчя, пронизуючи легені свіжістю, яка пробуджувала тіло й розум. Її дихання виривалося клубами пару, зависаючи в морозному повітрі.  Вузька стежка під ногами була знайома до дрібниць — кожен вигин, кожен пагорб чи вибоїну вона могла би відчути навіть із закритими очима.

Сніг під кросівками скрипів у знайомому ритмі, створюючи мелодію її пробіжки. Кожен крок був чітким, майже медитативним, віддаляючи від усіх тривог, які зазвичай нависали над нею, немов хмара. Вона слухала тишу лісу, перебиту лише рідкими потріскуваннями дерев під вагою снігу та тихим подихом вітру, який пробирався між стовбурами, немов шукав щось загублене.

Медді здавалося, що цей ранок несе обіцянку спокою. Але водночас у глибині душі ворушився невидимий тягар, який вона не могла пояснити. Ліс був спокійним, але цей спокій здався їй надто важким, ніби природа завмерла, прислухаючись до чогось невидимого. 

"Це просто моя бурхлива уява..." - Продовжуючи біг, заспокоювала себе дівчина. Та голос в голові безупинно тараторив, що потрібно зупинитися. Вона ніяк не могла збагнути, що ж її тривожить.....

Але потім щось змінилося. Запах. Ледь відчутний, але такий, що змусив її серце прискорити хід. Медді зупинилася, вдивляючись у білий бездоганний пейзаж, коли раптом помітила його: червоний слід, що розтягувався на білосніжному полотні.

Серце впало.

Вона знала цей відтінок, знала його занадто добре. Колір болю, відчаю... смерті. Слід вів до старого дуба — того самого, біля якого вона щодня завершувала пробіжку. Але цього разу там чекало щось інше..... Її руки затремтіли, коли вона наблизилася, відчуваючи, як тиша лісу перетворюється на гнітючу порожнечу.

І тоді вона побачила її — тіло молодої дівчини, понівечене й замерзле, покинуте на крижаному вівтарі серед.... 

- О, ні.....

Цей ранок змінив усе. Медді знала, що це не випадковість. Він повернувся. Він тут, серед цих снігів. І ця гра тільки почалася.