Розділ 30

На наступний день, подруги почали активно розробляти план. Який заключався в тому, щоб знайти ключ швидше ніж це зробить Мірта з посіпаками.

На вільному часі, сидячи в себе в кімнаті, дівчата розмовляли. Обмінюючись припущеннями про приблизне місце збереження ключа від книги. Проте всіх їхні думки  здавались якимись безглуздими та нереалістичними.

- Дідько! Ми вже переглянули всі можливі варіанти - зітхнула Лізі, розгублено дивлячись на Норі - Але жоден з них не здається вірогідним.

- Я згодна - задумливо кивнула Норі - Ми чомусь все шукаємо не там, де треба. Може, варто змінити підхід?

- Що ти маєш на увазі? - запитала Лізі, зацікавившись.

- Ну, подумай сама - почала пояснювати Норі - Ми шукаємо ключ в усьому монастирі, але можливо, ми забуваємо про когось, хто знає, де він.

- Наприклад? - звела брови Лізі, все ще не розуміючи, що подруга хоче сказати.

- Анна - нарешті сказала дівчина, нахиляючись ближче до подруги - Вона ж загубила книгу. Вона має знати хоча б щось про ключ.

- Окей і ти думаєш, вона скаже нам правду? - недовірливо глянула на подругу Лізі.

- Не знаю, у неї можуть бути різні на це причини. Але я думаю, що вона не стане нам брехати. Вона довіряє нам, а ми їй. І хай там як ми повинні спробувати - впевнено відповіла Норі.

Лізі задумливо подивилась на подругу, намагаючись збагнути, чи дійсно це добра ідея. Анна, наглядачка монастиря, знала про те, що книга знаходиться у них. Лізі розповідала їй про це, і Анна не лише не засудила їх, але й навпаки, сказала тримати книгу у себе, а якщо вони захочуть піти в учительську, то вона може їх прикрити, якщо її зміна буде на чатах.

- Ти права - нарешті погодилась Лізі - Вона ж сказала, що готова нам допомогти, якщо що. Думаю, ми можемо довіряти їй.

- Тож ми підемо до неї? - з надією в очах запитала Норі.

- Так, але.. - Лізі на мить завагалася, задумливо нахмуривши брови. Їй у голову прийшла думка, яка досі не спадала на думку. Спочатку вона розповіла Норі, про розмову де Анна розказувала про своє минуле та її ставлення до звільнення. Потім вже поділилась своєю думкою - Чому Анна так спокійно реагує на можливе звільнення, на те, що тут, в дідька, відбувається? І взагалі, чому вона не заперечує нашим спробам щось розгадати? Вона не боїться наслідків, якщо нас викриють?

Норі уважно слухала подругу, тоді задумалась на секунду, зітхнувши.

- Можливо, вона просто хоче нам допомогти, Лізі. Може, вона бачить, що ми на правильному шляху. Не забувай, що вона єдина з наглябачок, до нас добре ставиться.

- Але чому вона настільки байдужа до своєї роботи? - продовжила Лізі, більше розмірковуючи вголос, ніж звертаючись до Норі - Вона не боїться втратити свою роботу, коли говорить про звільнення. Вона сама казала, що це лише питання часу і що вона готова піти, якщо директор так вирішить.

- Ти думаєш, вона щось приховує? - спитала Норі, злегка нахиляючи голову на бік.

- Не знаю - відповіла Лізі - Але щось тут не так. Можливо, у неї є свої причини не бажати залишатися в цьому монастирі. І я не можу не дивуватися, чому вона так легко погодилася нам допомагати. Як ніби вона сама хоче звідси втекти... або знає щось більше, ніж ми.

- Ти хочеш сказати, що вона може знати про те, що відбувається, більше, ніж говорить? - Норі виглядала трохи спантеличеною, але все ж заінтригованою.

- Саме так - Лізі кивнула - Я думаю, що ми повинні піти до неї. Але не лише для того, щоб запитати про ключ, а й дізнатися більше про її наміри. Можливо, вона знає більше, ніж ми думаємо.

Норі повністю погодилась з припущенням Лізі, і вони вирішили якомога швидше знайти Анну і поговорити з нею. Можливо, відповіді на їхні запитання були ближче, ніж вони думали...