Розділ 22

Лізі погоджуючись кивнула. Анна допомогла їй підвестись і підтримуючи дівчинку рукою повела коридором попри корпуси учнів.

- У вас тут є також кімнати? - запитала Лізі, вона не прибирала свою руку з травмованої.

- Так, звичайно. Але тільки у мене - тихо відповіла Анна - Я немаю дому. Я сирота із дитячого будинку.

- Співчуваю... - прошепотіла смутно Лізі - А як ви потрапили на цю роботу?

- Давай, будемо на "ти", бо коли до мене звертаються на "ви" мені здається, що я вже дуже стара жінка - попросила Анна.

- Добре, пробачте.. тобто, пробач.. - відповіла путаючись Лізі.

- Нічого, все добре - усміхнулась наглядачка - То ж, як я пішла на цю роботу? Бернард Вікторович підшукував собі наглядачок на роботу. І якось я з ним зустрілась на вулиці, коли я збирала дітей на обід. Я була старостою в своїй групі й між іншим мені тоді було сімнадцять. Він підкликав мене на бік і сказав, що я добре справляюсь із дітьми та запропонував працювати наглядачкою в його школі. Я погодилась і тепер я тут.

- Ого, а скільки тобі зараз років?

- Зараз дев'ятнадцять - усміхнулась наглядачка.

- Ви такі молоді і працюєте тут? Як вам не надоїдає тут весь час бути? І чому ви не такі як інші наглядачки? - засипала питаннями Лізі.

- Ха-ха, мені просто немає куди йти. І чому я не така як інші наглядачки... Просто я знаю як це коли до тебе погано відносяться. Тому фізично не можу так поводитись, навіть якщо директор кілька разів робив зауваження із погрозою звільнити та вигнати...

- А.. Я не знала... - зітхнула Лізі - Я не хочу, щоб тебе звільняли! Ти дуже добра! А вони всі почвари злі!

- Ха-ха, дякую Лізі. Мені приємно це чути - зашарілась Анна - Поки що мене звільняти не будуть. Це питання часу, якщо Бернард Вікторович, все-таки вирішить, що ця посада мені не підходить. Тоді мені нічого не залишиться як піти. Але можеш не перейматися поки все під контролем.

Вони зупинились навпроти невеликих дверей в коридорі.

- Ми прийшли - сказала Анна, підходячи до дверей вона дістала ключ і відчинила двері - Проходь, почувайся як у себе в кімнаті.

Лізі ввійшла, Анна за нею й зачинила двері.

- Сідай, а я візьму поки аптечку - кинула знову наглядачка.

Лізі сіла на край ліжка. Анна дістала з тумбочки аплечку і сіла поряд. Вона підсунула вверх рукав легенько доторкаючись до руки.

- Можеш витягти руку з рукава? Мені так краще буде оглянути цілу руку - попросила потім вона.

- Добре - відповіда Лізі і розчипнула ґудзики сорочки.

- Давай допоможу - запропонувала Анна.

Лізі не заперечувала. Наглядачка допомогла дівчинці акуратно зтягнути рукав з пошкодженої руки. Щоб вразі внутрішньої травми не погіршити ситуацію. А тоді почала оглядати щупаючи та просячи час від часу порухати рукою.

Лізі в цей час думала над тим чи сказати Анні про те, що книга та у них із Норі. І що на неї активно полює Мірта, Пенні та Хлоя з Самантою. Її мучили сумніви - "А якщо вона осудить за це? Образиться, що я та Норі її підставили і перестане добре відноситись до нас як зазвичай?...". Роздумуючи про все, Лізі все-таки вирішила бути чесною з Анною.

- Та-ак, усе гаразд Лізі. Перелому немає, трохи забиться є - синець і подряпини - це ми зараз вирішимо швидко - Анна почала активно копатись в аптечці.

- Анно?.. - невпевнено почала Лізі.

- Так? Що таке? Ще десь болить? - затурбувалась наглядачка.

- Ні-ні, все гаразд... Я інше хочу сказати... - Лізі ковтнула - Пам'ятаєш ти питала нас з Норі чи ми не бачили книги, яку ти загубила? Так от.. вона у нас є, від самого початку... - і Лізі розповіла усе в деталях. Анна уважно слухала, оброблюючи подряпини Лізі, намазуючи руку кремом та перебінтовуючи. А коли Лізі закінчила, нарешті сказала.

- Ого... не знаю, що і сказати...

- Пробач.. ми не хотіли тебе обманювати і підставляти... хочеш ми прямо зараз віддамо книгу тобі?... - занервувала Лізі.

- Ні-ні, Лізі усе гаразд! - заспокоїла її Анна - Тримайте книгу в себе і нікому не давайте. За мене не хвилюйтесь, робіть те, що запланували, але будьте обережні. Ми тепер будемо чатувати, біля забороненої зони. Вона біля учительської. Якщо буду я - я вас безпечно пропущу. А якщо хтось інший, то будьте обережні, обіцяєш мені?

- Так, обіцяю! Від свого імені і від Норі - сказала Лізі кладучи пошкоджену праву руку на своє серце. Її знову прорізав біль і дівчинка скривилась.

Анна обережно опустила руку Лізі вниз і погладжуючи допомогла одягти рукав сорочки та защипнути ґудзики.

- Постарайся кілька днів, як можна менше робити ріских рухів рукою, добре? Ти її трохи сильно підбила - попросила Анна.

- Добре, надіюсь Норі не буде мене засуджувати, що я тобі усе розповіла. Вона не дуже горіла бажанням це робити... - захвилювалась Лізі.

Анна знову обняла дівчинку підбадьорюючи.

- Не хвилюйся, я впевнена, що Норі зрозуміє і засуджувати не буде. Тільки не спіши їй про це казати. Треба, щоб вона повністю відійшла від заспокійливого. Адже через нерви і хвилювання, можуть бути ще не дуже приємні побічні ефекти.

- Добре, Анно! Дякую тобі за підтримку і допомогу! - Лізі міцно обняла наглядачку в знак вдячності.

- Будь ласка Лізі, звертайся! Завжди рада допомогти! - відповіла Анна, обнімаючи навзаєм.

- Я вже буду йти, гаразд?

- Добре, тебе провести? - запитала наглядачка випускаючи Лізі з обіймів.

- Ні, дякую. Не потрібно - запевнила Лізі - Бувай!

- Бувай! Заходьте з Норі, коли зможете! - відповіла Анна.

- Добре, обов'язково! - кинула Лізі на останок і вийшла за двері. Потім завернула, до свого корпусу. Зараз була історія і дівчина не горіла бажанням йти на урок. Після минулого заняття, реферату та того, що сталось. Тому попленталась відпочивати до своєї кімнати, в очікуванні повернення Норі.