Розділ 21

Прийшовши до сходів, подруги побачили натовп учениць в червоних формах. Всі вони виглядали звичайно, із байдужими та стомленими обличчями.

Деякі просто стояли як стовпи, втупивши погляд в одну точку. А інші перешіптувались, кидаючи час від часу очима в центр натовпу. Ще й були такі, що тільки приходили і ставали де було вільно, як запрограмовані роботи.

Дівчата підходячи і бачачи це все, здавлено ковтнули. Що було в центрі Лізі та Норі не бачили. Вони були на голову нижчі за дівчат з натовпу. Норі спробувала стати на носочки, щоб хоч трохи розгледіти те, що там відбувається в центрі.

- Ех.. не видно ніфіга - зітхнула похмуро дівчина - Треба продертись на перед.

Лізі лиш ствердно кивнула. Норі глибоко вдихнула та видихнула. А тоді взяла подругу за руку й потягла до центру крізь цю кроваву стіну. Продерлись вони легко, ніхто навіть на них уваги не звертав.

І коли опинились в першому ряді, побачили директора на першій сходинці сходів. Він виглядав на диво спокійним, незважаючи на сьогоднішню подію.

Поряд з ним, сходинкою нижче стояла заучка - Розалінда Екисеївна. Як завжди у своїй темно-перламутровій блюзці, яку носили жінки 18 ст. та в чорній в клітинку спідниці-олівці нижче колін.

Все це прикрашали коричневі капронові колготи та чорні черевички на низенькому каблучку. Сивувате волосся елегантно зачесане наверх, у вухах красувались великі золоті серешки з рубінами. Вона стояла випрямившись як гуска із озлобленою гримасою та записником в руках.

Так, стояли усі ще кілька хвилин, поки Бернард Вікторович голосно не кахикнув закликаючи до тиші.

- Сьогодні вночі зникли дві учениці - Сьюзан Маккарті та Лінда Вебстер. Із самого ранку, від коли була виявлена їх відсутність проводились пошуки. Знайти вдалось лише Сьюзан у забороненій частині лівого крила монастиря, проте без жодних ознак життя. Іншу Лінду, так і не виявили, на цьому справу закрили. - директор зробив паузу - Тому, щоб більше такого не повторювалось, заборонену частину, буде надійніше закрито до кінця дня. Щоб жодна з вас не пробралась туди і не в трапила в халепу не сумісну із життям. Також особливу увагу до порядку приділять наглядачки. Вони пильніше будуть стежити за вашими кроками і при потребі будуть мене сповіщати. Нагадую ще раз для усіх присутніх: проникнення в заборонену зону монастиря строго заборонене і при можливій спробі буде зразу зафіксоване. Дякую, за увагу! Можете повертатись на заняття! Зібрання завершено!

Червоний натовп почав розходитись. Лише Норі та Лізі продовжували стояти не рухомо. Норі переповнювала невимовна злість та обурення від почутої промови Вікторовича.

Лізі це замітила і добре знала, що коли Норі з чимось не згідна вона мовчати не буде. Тому щоб уникнути неминучих наслідків, взяла подругу за спітнілу долоню просячи піти.

- Нор, будь ласка, ходімо звідси. Не роби дурниць, це цього не варте - просила Лізі, дивлячись прямо в очі Норі. В її погляді вдивлялась ненависть. Норі прикипіла поглядом до директора в готовності ось-ось вибухнути обуренням.

- Ліз, відійти! - відрубала Норі, висмикуючи свою руку з Лізіної та обходячи її направилась до директора, який збирався вже йти - Бернард Вікторович! Можна вас на хвилинку?!

Бернард Вікторович обернувся із таким же спокійним виглядом.

- Розаліндо Екисеївно, зачекайте мене будь ласка в моєму кабінеті - кивнув він завучці, та схвально кивнула і пішла. Директор втупився очікувальним поглядом в Норі.

- Як ви можете бути таким байдужим і жорстоким! Зникли дві учениці! Одна мертва, друга невідомо де!! - кричала Норі - А ви завершуєте справу не дізнавшись істини!! Чому не продовжуєте пошуки Лінди?! Чому не розслідуєте причину смерті Сьюзан?! Чому??! Що вони вам такого зробили, що ви так легковажно до них віднеслись??!

Коли Норі закінчила, директорок залишаючись спокійним, відповів.

- Співчуваю, але я зробив усе, що було в моїх силах. Те, що міс Вебстер, не знайли - її винна. Очевидно вона могла сама вбити місс Маккарті і залишивши в забороненій зоні втекти, щоб уникнути покарання. Все і так зрозуміло. Немає сенсу проводити розслідування далі. А тепер йдіть на уроки і не затримуйте мене будь ласка.

Норі закипіла ще більше, стиснувши долоні в кулаки.

- Я нікуди не піду! Я вимагаю продовжити розслідування!! Я за справедливість!!! - стояла на свому дівчина.

- Норі, досить вже. Це безнадійно, ходімо звідси, поки ми ще можемо, будь ласка - в пів голос говорила до неї Лізі.

- Нажаль це не можливо місс. Розслідування завершено й крапка. Рекомендую вам не пхати носа до чужого проса та послугати свою супутницю. Вона вірно каже, ви своїми діями можете втрапити в серйозну халепу - відповів таким же тоном директор.

- Ви просто старий, смердючий егоїст!! - крикнула Норі.

Бернард Вікторович також почав помітно злитись. Йому вривався терпець.

- Жанно! Жа-а-нно!! - покликав він, прибігла та сама жінка років 30-ти, яка заселяла їх в кімнату. Бернард звернувся до неї - Заберіть негайно, звідси це ганебне дівчисько і дайте їй дозу заспокійливого негайно!

- Так, пане Вікторовичу, вже роблю - відповіла Жанна директору, той обернувся і пішов, а наглядачка заговорила до Норі - Місс ходіть зі мною, вам треба вгамуватись.

- Я нікуди не піду!!! Я буду говорити з директором!! - кричала дівчина.

- Ви підете зі мною і це не обговорюється! Директору глибоко наплювати на вас і вашу думку місс!! - підняла голос наглядачка, беручи Норі міцно за кисть руки.

- Не піду!!! Відпустіть мене!!! Відпустіть!!!!

На крики прибігли дві старших наглядачки і Анна.

- Дідька лисого! - лайнулась одна з наглядачок - Що тут відбувається?

- Немає часу пояснювати Аґнессо!! - огризнулась Жанна - Беріть із Лідією дівчисько і ведіть до нас, треба їй ввести дозу заспокійливого.

Лідія та Аґнесса ствердно кивнули і взяли Норі за руки.

- Ні!! Відпустіть!! Я не піду!! Я буду говорити із директором!!! Я маю поставити крапку над "і"!!! Відпустіть негайно!!! - пручалась Норі.