Розділ 14

Подруги детально переглядали полиці та книги. Кожну сторінку, кожне слово, кожен запис. Але нічого не знайли. 

Хоч і зустрічались книги та папери, які могли все пояснити. Однак у них переважно сторінки були або вирвані, або пусті. Тому користі з цього було ніякої. 

- Це вже, яка безтолкова книга по рахунку? - позіхаючи запитала Лізі. 

- Мабуть, це вже тринадцята. Я збилась з рахунку, якщо чесно - відповіла Норі ставлячи на поличку чергову книгу із вирваними сторінками. Це була вже остання.

- Як гадаєш, ми точно поскладали книги так-як вони були? 

- Наче так. Навіть якщо десь і помились, то не сильно буде замітно. Між іншим, котра вже година?

Лізі дістала телефон з кишені. Світло з ввімкненого екрану, ще більше освітило приміщення. Яке було блякло освічене трьома маленькими лампочками в стелі. На екрані блокування, з заставкою маленького, риженького цуценяти, показувало 23:19. 

- Вже одинадцята - тихо сказала Лізі, показуючи подрузі свій телефон. 

- Так, а це?.. - сказала Норі показуючи на заставку телефона Лізі. 

- А.. це.. мій песик Флафі.. - пояснила Лізі, ховаючи телефон. На її очах ледь-ледь проступили сльози - Лишився з батьками в місті.. я так за ним сумую.. 

Лізі відвела погляд, від подруги.

- Мабуть.. добре мати.. живих батьків.. егеж?.. - тремтячим голосом запитала Норі - Можеш.. в будь-який..  момент до них.. повернутись..

- Так.. якби ми могли втекти.. - зітхнула Лізі дивлячись в підлогу - Але.. я не хочу до них повертатись.. вони.. ну, розумієш.. я ніколи не мала від них любові.. 

- А, як ти..? - прошепотіла Норі.

- Опинилась в тій школі?.. - завершила питання подруги Лізі - Я втекла.. Я.. дуже посварилась з ними.. невитримала.. і втекла.. - Лізі стримуючи сльози, прикусила губу - потім.. в кафе я зустріла давню подругу.. вона підійшла до мене, бо бачила, що я плачу.. запитала, що сталось, я їй розказала, що втекла з дому.. немаю куди піти.. вона мені поспівчувала і сказала, що наоколиці міста є школа, по типу інтерната.. я зразу вирушила туди на електричні, за остані свої кишенькові.. і з того часу я тут.. 

Розповідаючи це, Лізі пригадувала, усе до найменших деталей. Як збирала з вечора, всі найнеобхідніші речі. Як під ранок перелазила через вікно своєї кімнати і зістрибуючи в живопліт, шла світ за очі. 

Все, що з нею тоді сталось перекручувалось в пам'яті, як в кінострічці. Закінчуючи розповідати, вона підняла очі на подругу. 

Норі стояла, мовчки дивлячись на подругу. З її очей текли рясні сльози. 

- Нор..? А чому ти... твої батьки..? - Лізі дивилась прямісінько в карі очі Норі. 

- Так, вони.. померли.. ми.. потрапили.. в аварію.. коли їхали в інше місто до бабусі... - Норі плакала, через силу видушуючи із себе слова.

Лізі обняла подругу. Їй було дуже шкода. Вона не знала, що Норі втратила батьків.

- Розповідай.. розповідай, тобі стане легче - просила Лізі, також плачучи - Ти зможеш.. відпустити той факт.. що.. їх більше немає..

- Як ти бачиш.. лише я вижила.. - продовжила свою розповідь Норі, притуляючись сильніше до подруги - Я.. сиділа на задньому сидінні, тому... обійшлась... лише маленькими подряпинами - Норі відсторонилась від подруги, підіймаючи правий рукав сорочки. На її руці неподалік від локця, виділяючись від тону шкіри, залишились сліди - шрами, де колись були глибокі подряпини, після ДТП - Я викликала швидку допомогу.. але було вже пізно.. мама з татом... були вже мертві.. Мені надали медичну допомогу і привезли у ту школу.. ну а потім, ми з тобою познайомились.. 

Норі підняла мокрі очі на Лізі. Та дивилась на неї своїми тьмяними, мокрими від сліз, сірими очима. 

- Мені.. дуже.. шкода, Нор - прошепотіла Лізі - Прийми мої співчуття..

- Дякую, тобі Ліз.. ти і наша дружба дуже важливі для мене, справді - усміхнулась нарешті Норі - Це стало єдиною розрадою для мене, після.. того, що сталось.. 

- Для мене також, ти і наша дружба дуже важливі - усміхнулась Лізі подрузі - Але.. чому ти мені не розказала про це скоріше?.. А тримала все в собі..

- Я не знала, як тобі про це сказати.. Це було б безглуздо, якось.. - Норі завагалась - Я ще досі ніколи, нікому не відкривала душу.. Незнала як це.. і що від цього ніби тягар падає з душі.. 

- Так, я розумію. Я коли тобі розказала свою історію, у мене ніби камінь з душі впав.

- Я тобі дуже співчуваю.. що.. тобі довелось стати жертвою сімейного насильства.. Я правда, цього не зрозумію.. бо мої батьки, мене любили і ніколи не дозволяли, собі піднімати руку чи голос на мене.. І я їх дуже люблю за це.. 

Норі знову заплакала. Лізі підійшла і знову її міцно обняла.

- Дякую Нор. Я розумію, для тебе це велика втрата. Але потрібно приняти це, переварити. 

- Я знаю.. Але це важко.. Я постійно про них думаю.. Намагаюсь стримувати сльози.. Жартувати, щоб негативні думки не навітрювались в голову... - Норі здушено засміялась - Це напевне виглядало безглуздо.. мої жарти, постійно, правда ж? 

Подруги відсторонились одна від одної. 

- Буду чесна з тобою.. трохи так.. - усміхнулась Лізі - Однак я відчувала, що на це, у тебе є певні причини..

Подруги почали сміятись одна з одної. Згадуючи жарти Норі. Аж тут зникло світло. Приміщення потемніло. 

- Що ж, пора забиратись звідси. Однаково, тут ми більше нічого не знайдемо корисного - сказала Норі, обводячи темну кімнату поглядом. 

- Так, пішли. 

Подруги взяли свої портфелі та вийшли з приватного відділу. Лізі зачинила відмичкою двері і дівчата рушили до виходу. 

Старої бібліотекарки на вході, вже не було. Сама бібліотека була відчинена. Тому подруги тихо привідкрили старі, рипучі двері вийшли в темний, тихий коридор монастиря. 

Після чого, бігцем рушили до корпусів. Стараючись видавати, як можна менше шуму. 

- Корпус, напевне вже зачинений - прошепотіла Лізі, коли подруги підходили до свого, під номером три. 

Норі, потягнула за дверну ручку. Корпус був справді замкнений. 

- Відмичка - нагадала Норі, обертаючись до Лізі.

- О, так.. точно.. - прошепотіла Лізі, поспіхом шукаючи її в портфелі.

Дістає відмичку та вставляє в замковий отвір. Легенько прокручує, проти годинникової стрілки. Щось тихо клацає і двері відчиняються. 

- Мерщій - прошепотіла Норі, почувши приглушені кроки, скоріше за все якоїсь наглядачки, з лівого крила монастиря. 

Дівчата поспіхом, ввійшли. Лізі знову запхала відмичку в двері, зачиняючи їх назад. 

- Це було трохи гучно - прошепотіла Норі.

- Маю надію, що нас не помітили.

- І не почули - додала Норі - Окей, пішли давай. Я так стомилась - дівчина позіхнула.

Подруги пішли, до своєї кімнати. Хлої та Саманти ще не було. Не встигла Норі, сказати щось з цього приводу, як до кімнати ввійшли їх сусідки. Незвертаючи уваги на Лізі та Норі (впринципі як і завжди) лягли спати. Наші дівчата також пішли спати. Ця нічна посиділка в бібліотеці, їх настільки вимотала, що вони моментально провалились в сон.