Розділ 11

Дівчата вийшли з їдальні разом із групою їх однокласниць. А потім зупинились не подалік повороту до корпусів. Вдаючи ніби трохи відстали і собі щось обговорюють. 

У них було в запасі що найбільше година, до уроків. Тож подругам цього вистачить з головою, щоб трохи поспостерігати за людьми, що їх оточують. 

Лізі та Норі, максимально намагались робити вигляд безтурботних учениць. То ходили по коридору туди-сюди, говорячи щось на довільну тему, то просто стояли біля вікна, спершись до підвіконика. І так пройшов деякий час. 

- Скільки часу ми тут стовбичимо? - пошепки запитала Норі позіхаючи від нудьги.

- Вже пів години - пробурмотіла Лізі, непомітно зазирнувши в телефон. 

   * * *

У монастирі строго заборонялось користуватись телефонами. Тому їх ще в перші дні консфіковували в нових учнів. А от наші подруги не здали свої телефони, натомість збрехали наглядачці, що вони їх навіть немають. 

Оскільки вони, єдине що у них було для того, щоб стратити час і розважатись в нудні дні, побиваючи свої рекорди в офлайн іграх, які встигли завантажити ще в минулій школі. Так-як тут Wi-fi не було і не тягнув узагалі, неговорячи про мобільний зв'язок. 

Також, вони знайшли джерело де могли поповнювати заряди акамуляторів їх телефонів. Подругам вдалось знайти місця із робочими розетками, а саме в таких кабінетах: фізичному, хімічному та астрономічному. Тому маючи ще з собою старенькі павербанки із великою ємністю, дівчатам вдалось непомітно зарядити їх під час уроків. А це означає, що запасу електрики лише в одному павері їм вистачає як мінімум на два сеанси підзаряджання. 

   * * * 
- Довгенько - зітхнула Норі - До речі ти встигла, щось замітити дивне?

- Та загалом ні, а ти?

- Також - відповіла Норі, її погляд привернула наглядачка Анна, яка мала схвильований вигляд і ніби щось шукала ходячи по коридору туди-сюди - Ліз, поглянь! - прошепотіла вона подрузі показуючи на Анну. 

- Вона виглядає дуже схвильованою - підсумувала Лізі. 

- Так, таке враження наче щось загубила. Пішли підійдемо спитаємо?

- Ти впевнена в цьому?

- А що тут такого, Ліз? Анна єдина з усіх тут наглядачок, яка до нас привітно ставиться. То чого би і ні? А раптом їй потрібна наша допомога? - стверджувала Норі, що було чистою правдою.

- Добре, тоді ходімо.

Подруги рушили до молодої наглядачки, яка в цей час намагалась глибоко дихати, щоб заспокоїтись. 

- Доброго дня, Анно! - привіталась Норі - У вас щось сталось? 

- Привіт дівчатка, нічого все добре - випалила наглядачка - Йдіть готуватись до уроку, зараз у вас математика. 

- Добре, але все ж, може ми можемо вам чимось допомогти? - відповіла Лізі.

- Просто, у вас такий вигляд схвильований і нам здалось, що ви щось загубили - додала Норі. 

- Дякую, я впораюсь сама. Я цю кашу заварила, мені і розхльобувати - зітхнула Анна.

- Що ви маєте наувазі? Ви втрапили в халепу? Ми можемо допомогти? - невгавали дівчата. 

- Можна і так сказати. Загубила важливу книгу, яка належить монастирю, тепер от шукаю - промимрила молода наглядачка. 

- Співчуваємо - відповіла за двох Лізі - Ви впевнені, що вам не потрібна наша допомога? 

- Дівчатка, я розумію, що ви дуже хочете мені допомогти - зашепотіла Анна - Я тільки за, але боюсь директор не зрадіє, якщо ми впутаємо до цієї справи щей учнів.  

- Розуміємо - зітхнули подруги. 

- Хоча.. можливо в чомусь ви мені і допоможете... - завагалась наглядачка, знову зтишуючи голос - Я бачила, пару разів як ви йшли цієї секретною дорогою..

- Що? - вигукнули одночасно подруги.

- Чсссссс - заспокоїла їх Анна, далі шепочучи - Я нікому про це не сказала не хвилюйтесь. Я просто хочу вас запитати чи ви не бачили, там часом такої великої коричневої книги із шкіряною обкладинкою і замковим механізмом? 

- Ні, не бачили - збрехали подруги. 

- Отже, її хтось вкрав... - пробурмотіла собі під ніс та - Що ж дівчатка, йдіть до себе, а я піду маю ще справи.

Наглядачка поспіхом пішла коридором кудись в ліве крило.

- Бувайте - сказали їй в слід подруги.

Норі озирнулась. 

- Пішли до себе - шепнула Лізі на вухо.

Лізі ствердно кивнула і подруги пішли до корпусів, зупинившись в коридорчику між ними.

Подруг трохи мучили докори сумління, що вони збрехали єдиній людині, з якою у них були хороші відносити у цьому монастирі. Але цікавість над тим, що це за книга, взяла над ними вверх.

Норі озирнулась чи нікого немає поряд, а тоді сказала. 

- Ліз, ти чула? Анна говорила про ту саму книгу, яку ми перед тим знайшли - схвильовано прошепотіла та.

- Так, я теж про це подумала. Якщо вона така важлива, то там має бути щось цінне. Враховуючи, що вона належить монастирю, то це зв'язано неодмінно з ним - відповіла Лізі, підходячи ближче до подруги.

- Але ключа у нас немає. Без нього ми не зможемо її відкрити, а тим більше прочитати, що там написано - Норі задумливо подивилась на Лізі.

- Слухай, може варто повернути книгу Анні? Вона єдина хто нас підтримує і вона явно переживає через це - запропонувала Лізі.

- Я розумію, але ця книга може містити важливу інформацію. Можливо навіть розкриє секрети цього місця. Якщо знайдемо ключ, то дізнаємось, що тут діється - наполягала Норі.

- Гаразд, тоді звідки почнемо пошуки ключа? - відповіла Лізі, намагаючись зосередитись.

- Дивись, якщо книга належить монастирю і є важливою, то так як ти казала він має бути десь у кабінетах. Чи в комірчині якісь, а можливо і у самої Анни, якщо вона її загубила - скептично сказала Норі. 

- Може, спробуємо пробратись тихенько в учительську? - запропонула Лізі озираючись.

- Це досить ризиковано, але крок непоганий. Однак мені здається, що нам краще спочатку піти в бібліотеку, може щось знайдемо цікавеньке.

- Згодна, може якраз натрапимо на щось про ту книгу і де ключ знайти - погодилась Лізі.

- Таку думку я також не відхиляю. Але, мені здається, що нам треба шукати спершу у приватному відділі. Там скоріше за все буде, щось корисне.

- Нор, учні ж немають до того відділу доступу, лише вчителі та працівники - нагадала Лізі подрузі. 

- І ми тепер також. Я раз була помітила як бібліотерка брала для Розалінди звідти якусь книгу. А ключ ховала потім у шухляду свого столу.

- Ключ буде важко викрасти, якщо вона постійно там сидить.

- Знаю, щось ще придумаємо. Давай підемо після уроків туди? - запропонувала Норі.

- Давай, це краще ніж іти в столову і давитись тою кашею. 

- Домовились, тоді пішли по підручник та біжимо на матешу.