Розділ 9

Одного дощового дня, Лізі та Норі сиділи на уроці французької мови. Це був останій урок перед обідом. Тому подруги з нетерпінням чекали дзвінка, який має сповістити про кінець уроку. 

Як тільки він пролунав, дівчата вийшли з кабінету, який знаходився на другому поверсі. Маючи в запасі так хвилин двадцять-тридцять, щоб віднести речі в кімнату та піти на обід. 

Йдучи коридором, Лізі та Норі захоплено спілкувались. 

   * * *
Учора подруги випадково почули розмову, кухарки Агнеси та наглядачки Анни. З якої дізнались, що та помітила, що з їдальні почала пропадати їжа. 

- Я впевнена, що за цим стоїть хтось з дітей. Нікому іншому це не потрібно. Я завтра ж розкажу про все Бернарду Вікторовичу, щоб прийняв якісь міри. Адже так продовжуватись далі не може - говорила озлоблено кухарка. 

Це стурбувало подруг, оскільки вони можуть лишитись нормального харчування. Тому сьогодні з самого ранку, вони активно слідкували за Агнесою Несторівною, щоб не пропустити її розмову з директором. 

Це не заставило довго чекати. В 5-ти хвилинці перед французькою, подруги вже стояли під дверима, директорської. Зосереджено слухаючи, діалог Бернарда Вікторовича та кухарки. 

- Це не може далі продовжуватись! Ви повинні спіймати цих злодюжок! - репетувала жінка в кабінеті.

- Я розумію ваше обурення панні Дорновська - спокійним як зазвичай голосом, відповідав їй чоловік - У мене багато роботи, тому я немаю часу виясняти хто за цим стоїть. 

- Це не чувано! Я тут із шкіри пнуся, намагаюсь нас прогудувати! А це така віддяка! - продовжувала своєї кухарка. 

- Я вам безмежно вдячний. Але ви також мене повинні зрозуміти. 

Кухарка зробила паузу, щоб перевести дух, після такого вибуху емоцій перед директором.

- Добре, тоді що ви пропонуєте? - нарешті трохи заспокоїлась вона.

- Я впевнений, що кращим варіантом безперечно буде, замикання їдальні на час вашої відсутності. Якщо це і справді хтось з учнів, вони не зможуть туди зайти без ключа, який постійно при вас буде. У вас буде велика перевага їх спіймати, а тоді віддати наглядачкам. Вони вже самі дадуть бешкетникам заслужену дозу заспокійливого. Можете не перейматись за це.  

Несторівна погодилась на пропозицію директора і поспіхом вийшла з кабінету.

Дівчатам насилу вдалось вдати, що вони зупинились біля кабінету випадково і що Норі просто зав'язує Лізі шнурки. 

Однак, ще на емоціях жінка, навіть не глянула на них. А мовчки пішла коридором світ за очі. 

   * * *
І якраз зараз ідучи коридором, Лізі та Норі обговорювали цю ситуацію.

- І взагалі чого це вона спочатку не помічала, що їжа пропадає, а зараз через тиждень в раз вирішила помітити? - дратувалась Лізі. 

- Не знаю, Ліз. Розумієш, у неї свої таракани в голові. Але нам краще зараз думати не про те, чому кухарка скоріше цього не помічала, а про те що будемо далі робити - говорила серйозним тоном Норі - Не будемо ми жити лише на одній тій гидоті, яку нам дають.

- Так, справді. Нам потрібно неодмінно, щось придумати і негайно. Дістати ключ потрібно в любому випадку. Але ж він постійно буде у кухарки. 

- Не факт. Вікторович це просто сказав. Те що Агнеса його послухає мало ймовірно. 

- Не думаю, Нор. Він говорив досить переконливо. Агнеса обов'язково буде тримати ключ біля себе і це не виключення. Ймовірність мінімальна, що вона його десь сховає. А якщо і так, їй не вдасться. Біля столовки немає такого місця де можна безпечно сховати ключ.

- А якщо під коврик, наприклад - запропонувала свою думку Норі.

- Тобто? - незрозуміла дівчина - О, а давай цим коридорчиком зріжемо шлях, так швидше буде - помітивши раптом знайомий провулок додала Лізі. Цей провулок подруги знайшли випадково, кілька днів тому. Коли вертались в кімнату по забутий посібник з історії місцевості.

- Окі, давай. Та ж під дверима столової коврик синій лежить. Вона може під нього поставити ключ та піти спокійненько собі по своїх справах. Мій тато колись так робив, щоб не загубити і щоб вразі чого була змога вільно зайти до хати - пояснила Норі, повертаючи у той провулок. 

- А якщо за, або під вазон із штучною гортензією сховати? Він за дверима на поличці, такій видовбаній в стіні стоїть самотньо. Як на мене, варіант теж не поганий. 

- Якщо звичайно хтось його випадково не скине на підлогу. Чекай, а там, що хіба полиця є? Я щось не помічала.

- Так, ця полиця закрита дверима, які постійно на роспашку.

- Добренько. Але Ліз двері ж будуть закриті, а вазон буде видно. Тоді будь-хто може здогадатись, що там щось під ним є. 

- Логічно. Я ж не думаю, що вона буде лишати ключ де-інде. 

- Знаєш, кухарка така жінка, що я такому її вчинку і не здивуюсь. Я думаю, вона ще і не таке вчудити здатна - відказала Норі.

- Мг, наприклад сховати в кабінеті Бернарда? 

- Чи в тій коморці де тусуються прибиральниці та наглядачки? 

- Чи в кабінеті Роз.. - раптом дівчина спідкнулась не договоривши, а тоді не втримавши рівновагу бебехнулась на підлогу.

Норі не звертаючи уваги на причину падіння, підбігла до подруги, допомагаючи їй встати.

- Трясця, Лізі! Ти в порядку? - схвильовано запитала вона.

- Так, дякую, все добре, лише трохи забилась - відповіла Лізі підіймаючись. 

Погляд дівчат привернуло те, через що впала Лізі. 

- Книжка? - здивувалась Лізі, розтираючи забите коліно.

- Ого, а вона чи маленька. Не дивно, що ти впала - піднімаючи знахідку сказала Норі.

Книга, була досить пристойних розмірів з дивною шкіряною обкладинкою із золотими контурами та металевими деталями. 

- Може, її хтось загубив? Давай повернемо? - запропонувала Лізі.

- Ліз, не будь занудою! Що впало, те пропало! - вперлась Норі - Дивись, тут замковий механізм. Без ключа не відкрити. 

Показала Норі на протилежний бік книги від корінця. 

- Отже, вона має бути важливою, давай заберемо її з собою? 

- Ось тепер я впізнаю свою подругу! - зраділа Норі, а тоді розирнувшись навкруги додала - Окей, ховай в рюкзак. Погнали до себе, там поки заховаємо її. 

- Окей пішли. А потім що? - запила Лізі ховаючи книгу у свій портфель. 

Через свої розміри книга ледь-ледь влізла в рюкзак. Лізі дивом вдалось засунути замок сумки.

- А що потім? Підемо в столову - їсти солому - вигадала на ходу речення дівчина -  В нашому випадку їсти ту гидоту.

- Та так, в принципі вибору у нас немає - зітхнула Лізі.

- Досить вже тягти. Пішли віднесем книгу до себе поки наглядачки нас не замітили. 

- Та добре, я зрозуміла. Пішли вже. 

Подруги поспіхом рушили до корпусу.