Розділ 6

Час йшов немилосердно довго. На телефоні Норі, який вже от-от мав відключитись, показувало лише 14:23. А у голові досі без зупину прокручувалась та неприємна сутичка.  

- Ти вважаєш, що вона справді знала, хто ми? - прошепотіла Лізі, вмощуючись на своєму ліжку. Вони продовжували обговорювали ту мадам, яку нещодавно зустріли. 

- Чесно, не знаю - відповіла Норі чухаючи потилицю та сідаючи поруч - Але тобі не здалось дивним, те що вона якось дуже легко зрозуміла, що ми новенькі? Я маю наувазі не в тому плані, що вона нас не бачила ніколи, а її пронизливий погляд в той момент і ще такий тон.

- Так, справді, вона наче нас навскрізь считувала. Але в принципі із філософської точки зору, якщо вона одна із працівників цього монастря, то ця її поведінка й не дивна. І щось мені підказує, що вона швидше за все директорка тут. 

- Лі, не кар-кай будь ласка! Я ще одної Акисини 2.0 не витримаю! - кинула жарт Норі, для розрядження атмосфери.

- Ха-ха, ну добре-добре, як скажеш!

Лізі позіхнула, вона більшу половину ночі не спала, все думала про цей монастир та його легенди. Вона була дуже розумною та кмітливою дівчинкою і у всьому знаходила логічне й філософське пояснення. 

Тим часом як її подруга Норі була шаленою фанаткою усього містичного та потойбічного. Вона буквально в усіх випадкових збігах бачила, ознаки чогось надприродного. І звичайно, коли Норі дізналась про моторошні історії про це таємниче місце, її почало тягнути сюди як магнітом. 

Вона не одноразово казала Лізі, що хоче сама на власні очі побачити цю страшну монахиню, яка блукає тут по ночах. А Лізі ж їй постійно стверджувала, що це лише вигадані історії, без краплі правди. Але ж Норі не переконати...

Тому, знаючи який сильний потяг має подруга до такої теми, Лізі завжди неодмінно супроводує її у всіх її витівках. Щоб ця "мисливиця за примарами" в черговий раз не влипла в якусь "надприродну халепу". 

Тож повертаємось назад до.... А на чому я зупинились?.... А так..... відчуття страшенної втомленості та не досипу, до того ж щей і пронизливий голод, знову дали про себе знати. 

- Може, нам варто пошукати щось їстівне? - запитала Лізі, прикривши трохи очі.

- Після тієї каші, серйозно? - вигукнула Норі, проте її шлунок думав навпаки -  Хоча, так... згодна... Попоїсти нам би не завадило. Тільки де знайти щось їстівне?

- Хіба що повернутись в столову, можливо там є ще щось окрім тієї гидоти - запропонувала скептично Лізі.

- Теоретично так - погодилась Норі - Я щось не думаю, що ті, як їх там "наглядачки" їдять те, що й ми. На кухні повинно бути, щось краще.

- Ну тоді пішли, тихенько - підхопила Лізі, зіскочивши з ліжка, Норі слідом за нею - тільки телефон залишу, однаково користі від нього ніякої.

Лізі поставила свій розряджений телефон на тумбочку біля ліжка. 

- Не думаю, що безпечно залишати телефон, отак на тумбочці у кімнаті, яка не замикається - прокоментувала Норі, кинувши трохи осудливий погляд на тумбочку.

- Блін, дійсно, ще хтось вкраде чи наглядачки заберуть. Краще у валізу сховаю - сказала Лізі. 

- Окі, на ще мій візьми - даючи свій телефон, кивнула Норі. 

Лізі сховала їх й вони вдвох обережно вийшли з кімнати. 

В коридорі корпусу було тихо і пусто. Подруги пішли до дверей, легенько відкрили, щоб багато не шуміти. І тихенько навшпиньках вийшли в коридор в сторону їдальні. Хоч це їм не сильно вдавалось, підлога однаково порипувала від їх кроків. Ось вони нарешті дісталися до дверей столової.  

Настовбурчивши вуха, прислухаючись чи нікого немає в середині. Там панувала мертва тиша. Норі, надавила на ручку дверей, ті з легеньким рипом відчинились. Подруги увійшли. Незвична тиха атмосфера лоскотала нерви. Лізі заглянула, до віконечка де була швидше кухарка. Там не було ні душі. 

- Перелась до кухні, я тебе підсаджу - прошепотіла Норі. 

Лізі кивнула. І за допомогою подруги, перелізла до кухні. 

- Я на шухері - прошепотіла Норі. 

- Окі, скажеш "шухер", коли хтось буде йти.

Лізі підійшла до першого холодильника. Натиснула на ручку, двері з глухим "клац" відчинились. Внутрішнє освітлення, освітило скромний набір продуктів. 

На верхній полиці лежало кілька яблук та одна морквина. Посередині невеликий шматок зацвілілого смердючого сиру. Ще нижче була упаковка з йогуртом, що вже був наполовину порожній. Один бутерброд, буханка хліба і якась невелика упаковка печива. 

"Не густо, але краще, ніж та каша" - подумала про себе Лізі.

Вона швидко, взяла кілька яблук, йогурт і упаковку печива. Обережно захряснувши дверку, повернулась до Норі, передала їй їжу через віконце. Та швидко запхала усе в кишеню своєї фіолетової товстовки. 

- Подивись у інших двох, може там ще щось є - прошепотіла Норі.

- Добре, зараз - відповіла Лізі.

Дівчина знову повернулась до холодильників, відчинила другий. В ньому було ще менше їжі, ніж у першому. На першій полиці були бутерброди. Далі кілька пляшок води та одна якогось протухлого соку. Сморід від якого рознісся на цілий холодильник. 

Лізі затиснувши ніс одною рукою, швидко вхопила бутерброд та дві пляшки води. Передала усе Норі. 

- На перший час встане, пішли назад - прошепотіла подрузі Норі. 

Лізі перелізла назад, через віконце. Взяла у Норі половину здобичі і вони тихенько попрямували до виходу. Обережно зачинивши за собою двері, навшпиньках попрямували коридором.