Розділ 6

Час йшов немилосердно довго. На телефоні Норі, який вже от-от мав відключитись, показувало лише 14:23. А у голові досі без зупину прокручувалась та неприємна сутичка.  

- Ти вважаєш, що вона справді знає, хто ми? - прошепотіла Лізі, вмощуючись на своєму ліжку. Вони далі обговорювали ту мадам, яку зустріли. 

- Буду відверта - не знаю, - відповіла Норі, сідаючи поруч - Але тобі не здалось дивним, те що вона якось легко зрозуміла, що ми новенькі?

- Ну, якщо вона одна із працівників, то це і не дивно. Хоч мені здається, що вона швидше за все деректриса тут. 

- Не кар-кай будь ласка! Я ще одної Акисини 2.0 не витримаю!

- Ха-ха, ну добре, згодна.

Лізі позіхнула, вона більшу половину ночі не спала, все думала про монастир. Тому вона була дуже втомлена, до того ж голод знову дав про себе знати. 

- Може, нам варто пошукати щось їстівне? - запитала вона, прикривши очі.

- Після тієї каші, серйозно? - скептично вигукнула Норі, проте її шлунок думав навпаки -  Хоча, так. Поїсти нам би не завадило. Тільки де знайти щось їстівне?

- Хіба що вовернутись в столову, можливо там є ще щось окрім тієї гидоти - запропонувала Лізі.

- Теоретично так - погодилась Норі - я щось не думаю, що ті, як їх там "наглядачки" їдять те, що й ми. На кухні мусить бути, щось краще.

- Ну тоді пішли, тихенько - вигукнула Лізі, зіскочивши з ліжка, Норі також - тільки телефон залишу, однаково користі від нього немає.

Лізі поставила свій розряджений телефон на тумбочку біля ліжка. 

- Не думаю, що безпечно залишати телефон отак на тумбочці у кімнаті, яка не замикається - запротестувала Норі, кинувши осудливий погляд на тумбочку.

- Блін, точно, ще хтось вкрасти може. Зараз у валізу сховаю - втомлено сказала Лізі. 

- Окі, на ще мій постав - даючи свій телефон, додала Норі. 

Лізі сховали телефони у валізи й вони вдвох вийшли з кімнати. 

В коридорі корпусу було тихо. Подруги пішли до дверей, легенько відкрили, щоб багато не шуміти. І тихенько навшпиньках вийшли в коридор в сторону їдальні. Хоч це їм не сильно вдавалось, підлога однаково порипувала від їх кроків. Ось вони нарешті пробрались до дверей столової.  

Настовбурчили вуха прислухаючись чи нікого немає в середині. Там панувала мертва тиша. Норі, надавила на ручку дверей, ті з легеньким рипом відчинились. Подруги увійшли. Незвична тиха атмосфера лоскотала нерви. Лізі заглянула, до віконечка де була швидше кухарка. Там нікого не було. 

- Перелась до кухні, я тебе підсаджу - прошепотіла Норі. 

Лізі кивнула. І за допомогою подруги, перелізла до кухні. 

- Я на шухері - прошепотіла Норі. 

- Окі, скажеш "шухер", коли хтось буде йти.

Лізі підійшла до першого холодильника. Натиснула на ручку, двері з глухим "клац" відчинились. Внутрішнє освітлення, освітило скромний набір продуктів. На верхній полиці лежало кілька яблук та одна морквина. Посередині невеликий шматок зацвілілого смердючого сиру. Ще нижче була упаковка з йогуртом, що вже був наполовину порожній. Один бутерброд, буханка хліба і якась невелика упаковка печива. 

"Не густо, але краще, ніж та каша" - подумала про себе Лізі.

Вона швидко, взяла кілька яблук, йогурт і упаковку печива. Обережно захряснувши дверку, повернулась до Норі, передала їй їжу через віконце. Та швидко запхала усе в кишеню своєї фіолетової товстовки. 

- Подивись у інших двох, може там ще щось є - прошепотіла Норі.

- Зараз - відповіла Лізі.

Дівчина знову повернулась до холодильників, відчинила другий. В ньому було ще менше їжі, ніж у першому. На першій полиці були бутерброди. Далі кілька пляшок води та одна якогось протухлого соку. Сморід від якого рознісся на цілий холодильник. 

Лізі вхопила бутерброд та дві пляшки води. Передала усе Норі. 

- На перший час встане, пішли назад - прошепотіла подрузі Норі. 

Лізі перелізла назад, через віконце. Взяла у Норі половину здобичі і вони тихенько попрямували до виходу. Обережно зачинивши за собою двері, навшпиньках попрямували коридором.