Розділ 5

Подруги йшли попри ряди столиків. За кожним з них сиділо по компанії дівчат, які пожадливо плямкали сіру суміш із своїх тарілок. 

Дойшовши до кінця ряду, подруги помітили вільний столик. Нероздумуючи рушили до нього із своїми тарілками, щоб швидше пообідати.

Сіро-зеленувата колотнеча, яка очевидно була кашею викликала трохи огиду. Тому ні Лізі, ні Норі не наважувались її пробувати, адже сам вигляд викликав характерне відчуття нудоти. 

Відсунувши тарілки, випили лише по склянці води. Що було хоть чимось хорошим, у цьому неприємному обіді.

- Ну і їжа тут. Як інші це їдять? - прошепотіла розчаровано Лізі, позираючи на трійцю за сусіднім столиком.

- Уявлення зеленого немаю - кривлячись відповіла Норі, ще раз поглянувши на свою тарілку. 

Їх розмову прирвала відрижка повної дівчини за сусіднім столиком, яка саме закінчила трапезу. Витерши лице серветкою від залишок "каші", взяла свою тарілку і віднесла на стіл, навпроти віконечка де видають їжу.

Там вже стояли гори тарілок, з яких щойно їли. Лізі та Норі також віднесли свої тарілки туди ж. Помітивши, що вони єдині хто не з'їли свої порції. 

Потім вийшли з їдальні, щоб повернутись у свій корпус. Але передумали, адже робити у кімнаті було нічого. 
 

А так-як подруг дуже зацікавило це місце, вони попрямували коридором прямо, стараючись нікуди лишній раз не звертати, щоб не заблукати. 

Коридор виглядав так само як, тоді коли вони прибули. Лише де-не-де висіли якісь портрети святих та монашок. 

Немов у палаці чи маєтку стояли різноманітні лицарські обладунки. Що дуже дивно виглядало у поєднанні із вайбом монастиру, який тут мав би бути. 

Коридор, все не закінчувався. Складалось враження, що він немає ні кінця, ні краю. 

Аж тут вони вийшли до сходів. Місце здалось знайомим. Великі старі двері. Знову згадалось те відчуття, яке лоскотало їм душі коли вони тільки ввійшли. Це були ті самі вхідні двері. 

Отже, якщо вони підуть у зворотньому напрямку прямо, потім звернуть направо на першому ж повороті, то дістануться свого корпусу. Ця думка пронизала розум. 

Зненацька почувся бряскіт, серцебиття пришвидчилось. У підсвідомості виринули знайомі страшилки, які вони чули у своїй тепер колишній школі. 

Мурашки повільним темпом пройшли по тілу. З іншого крила монастиру, почулись кроки, які все наближалися, й наближалися. Лізі та Норі стояли як остовпілі. 

З темноти почала виднітись висока постать. І через пару секунд, вони побачили високу струнку жінку. Її сиве волосся було зачесане наверх у елегантну зачіску. Строгий макіяж та вираз обличчя підкреслювали одне одного. Одягнута вона була у сіру сукню давніх часів. 

- Що ви тут робите? Хіба ви не повинні бути на заняттях? - холодно запитала та.  

- З-заняттях? - заговорюючись перепитала Лізі.

- Так, заняттях. О, ви напевне новенькі? 

- Так - відповіла Норі.

- А хіба наглядачки, вам не сказали, що тинятись коридором серед білого дня, щей під час занятть, заборонено? Чи ви вирішили з монастиру вийти, коли це також заборонено? - холодно випалила жінка.

- Ні, ми не знали, що зараз уроки йдуть - сказала за двох Норі.

- Тоді будете знати. А зараз йдіть до себе в кімнату і щоб я вас більше в коридорі не бачила. 

- Добре - одночасно відповіли подруги і обернувшись мовчки пішли до свого корпусу.

Йдучи, вони не могли не обговорювати цю зустріч 

- Хто це ще за стара така? - тихо спитала Лізі. 

- Без поняття. Але здається, що вона тут одна з головних - припустила Норі.

- Вона така сувора. Мені починає здаватись, що це місце   більше змахує на в'язницю ніж на школу - сказала Лізі, озираючись на порожній коридор. Тої мадам вже там не було. 

- Мг, треба бути обережним, щоб не натрапити їй на очі ще раз - додала Норі - а то ще одного такого зіткнення я не переварю.

- Згодна, давай повернемось до кімнати і забудемо це. 

- Добре, ходімо. 

- Ходімо.

Подруги увійшли у свій корпус і пішли коридором до кімнати. Намагаючись викинути з голови цю неприємну зустріч як звичайний страшний сон, не більше.