Розділ 5

Подруги йшли попри ряди столиків. За кожним з них сиділо по компанії дівчат, які пожадливо плямкали сіру суміш із своїх тарілок. 

Дойшовши до кінця ряду, подруги нарешті помітили вільний столик. Нероздумуючи рушили до нього із своїми тарілками, щоб швидше пообідати та обговорити усе.

Сіро-зеленувата колотнеча, яка очевидно була якоюсь не типічною кашею - викликала огиду. Тому ні Лізі, ні Норі не наважувались її пробувати, адже сам вигляд цієї явно не їстівної слизької суміші говорив сам за себе. 

Відсунувши тарілки подалі від себе, випили лише по стаканчику води. Що було хоч чимось хорошим, у цьому неприємному обіді.

- Ну і їжа тут. Як інші це їдять? - прошепотіла розчаровано Лізі, позираючи на трійцю за сусіднім столиком.

- Уявлення зеленого немаю - трохи кривлячись відповіла Норі, ще раз поглянувши на свою тарілку. 

Їх розмову прирвала відрижка пухкенької дівчини за сусіднім столиком, яка саме закінчила свою трапезу. Витерши лице серветкою від залишок цієї "каші", взяла свою тарілку і важким кроком віднесла на стіл, навпроти віконечка де видають їжу.

Там вже стояли гори-горища тарілок, з яких щойно обідали. Лізі та Норі не в змозі більше дивитись на цю гидоту, також віднесли свої тарілки туди ж. До того ж помітивши, що вони єдині хто не з'їли свої порції. 

Потім вийшли з їдальні, щоб повернутись у свій корпус. Але майже одразу передумали, адже робити у пустій кімнаті було нічого. 
 

А так-як подруг дуже зацікавило це місце, вони попрямували коридором прямо, стараючись нікуди лишній раз не звертати, щоб не заблукати. 

Коридор виглядав так само як, тоді коли вони прибули. Лише де-не-де висіли якісь портрети чи то якихось святих, чи то якихось монашок. 

Немов у палаці чи маєтку теж стояли лицарські обладунки, по кілька з одного і другого боку стіни. Що дуже дивно виглядало у поєднанні із відчутним вайбом монастиру, який тут мав би бути. 

Коридор, все не закінчувався та не закінчувався. Складалось враження, що він немає ні кінця, ні краю. 

Аж тут вони нарешті вийшли до сходів. Місце зразу здалось знайомим. Великі старі двері. Знову згадалось те химерне відчуття, яке лоскотало їм душі коли вони тільки сюди ввійшли. Це були ті самі вхідні двері. 

Отже, очевидно якщо вони підуть у зворотньому напрямку прямо, по тій же траєкторії якій їх ранком вели, то неодміно дістануться до свого корпусу. Ця думка пронизала розум, наче удар ножем. 

Зненацька із протилежного кінця коридору пролунав голосний бряскіт, серцебиття в ту ж секунду шалено пришвидчилось. У підсвідомості виринули вже знайомі страшилки, які вони не одноразово чули у своїй тепер колишній школі. 

Мурашки повільним темпом пройшли по тілу. Тоді, з тої сторони звідки лунав цей звук, почулись вже на цей раз приглушені кроки, які все наближалися і наближалися. Лізі та Норі схвильовано завмерли в передчутті чогось невідомо. 

Раптом з темноти почала виднітись темна рухлива постать. І через пару секунд, вони побачили високу струнку жінку. Її сиве волосся було зачесане наверх у елегантну зачіску. На повіках красувались блискучі тіні кольору барвінку, які гармонійно поєднуються із темно-червоною помадою. Одягнута вона була у сіру сукню давніх часів, що робило її вигляд ще строгішим.

- Що ви тут робите? Хіба ви не повинні бути на заняттях? - холодно запитала та.  

- З-заняттях? - заговорюючись перепитала Лізі.

- Так, заняттях - зневажливо відповіла жінка, а тоді після короткої паузи додала - О, та ви напевне новенькі? 

- Так, новенькі - впевнено відповіла Норі.

- А хіба наглядачки, вам не сказали, що тинятись коридором серед білого дня, щей під час занятть, заборонено? Чи ви вирішили з монастиру втекти, коли це також строго заборонено? - холодно випалила строга незнайомка.

Дівчата випадково зустрілись із нею поглядами, помітивши в її очах яскраво помітний вогник гніву. Подруги майже одразу, відвели погляди відчуваючи помітний холод по спині. 

- Ні-ні, що ви!.. Ми не знали, що зараз уроки йдуть - сказала за двох Норі, відчуваючи на собі в'їдливий погляд цієї сеньйори.

- Тоді будете знати, а зараз йдіть до себе в кімнату і щоб я вас більше в коридорі не бачила! - зтишивши свій пронизливо повільний тон відповіла жінка.

- Добре-добре, пробачте... - одночасно відповіли подруги і обернувшись поспішили якомога швидше до свого корпусу.

Йдучи, вони не могли не обговорювати цю не приємну зустріч. 

- Хто це ще за стара така? - тихо спитала Лізі переводячи дух та полегшенно зітхаючи.

- Без поняття Ліз. Але мені здається, що вона тут, швидше за все одна з головних роботодавців - припустила спантеличено Норі.

- Згодна, вона така сувора, що це просто жах. Я навіть боюсь уявити, що ще на нас тут очікує.

- Ага, напевне тут ще стільки таємниць різних міститься...

     * * *

 Підходячи до дверей корпусу Лізі не втрималась і все таки вирішила сказати подрузі свою думку про цей монастир.

- Знаєш, Нор, мені починає здаватись, що це місце більше схоже на в'язницю, ніж на школу - сказала дівчина озираючись в глиб порожнього коридору, де щойно була та мадам.

- Не можу не погодитись з тобою - відповіла Норі, дивлячись туди ж куди і Лізі, а тоді додала - Нам треба бути дуже обережними, щоб не натрапити цій мігері на очі знову, а то зізнаюсь чесно, ще одного такого зіткнення моя психіка не витримає.

- Це точно, давай повернемось до кімнати і спробуємо забудемо це. 

- Добре, ходімо. 

- Ходімо.

Подруги увійшли у свій корпус і пішли коридором до кімнати. Намагаючись викинути з голови цю неприємну зустріч як звичайний страшний сон не більше.