Розділ 4

Облаштування частини кімнати, яка дісталась подругам зайняло лише якихось п'ять хвилин. Адже толком в їхній так званій "тюремній кабінці" облаштуватись не можливо. 

Стара шафа, здавалось ось-ось розсипиться. Дверки рипіли і тримались лише на одних завісах. У середині всі полиці в столітній пилюці та павутині. 

Ліжка залізні часів 90-х, із старими зацвілілими матрасами, що вже не викликало ніякого дивування. Адже на таких же ліжкам дівчатам доводилось спати і в минулій школі. 

Здавалось у більш-менш відповідному стані був лише стіл, який, правда, теж не першої свіжості. Такий же як стіл пошарпаний стілець, теж бажав кращого.

Втім це не дуже хвилювало Лізі та Норі. Вони давно звикли до таких умов і знали, що кращого від цього місця не варто очікувати. 

- Чуєш Ліз, як думаєш скільки років тут ремонт не робили? - розглядаючи кімнату запитала Норі. Тоді сіла за запилений стіл, подихом здувши сірий шар пилюки, який сірою хмарою здійнявся в кімнаті. 

Та не встигла Лізі відповісти на питання подруги і відкашлятись від частинок пилюки, які потрапили їй на обличчя, як раптом у двері постукали. Це була та сама жінка яка, їх зустрічала.
Відчинивши двері, вона увійшла у кімнату, тримаючи в руках стопку білої тканини.

- Ваша шкільна форма - холодно сказала та, поклавши її на ліжко поряд з Норі. Обернулась і мовчки пішла. 

- Не знала, що у монастирі ходять у білій формі - прокоментувала Лізі, розкладаючи форми.

- Я завжди думала, що у монастирі принято завжди в чорному ходити - зазначила Норі, беручи свої форми.

Лізі розгорнула одну із форм, щоб уважно розглянути, що вона із себе видає. Чомусь білий колір здавався їй неприроднім для такого похмурого місця.

- Якось дивно, скажи? - спитала Лізі, намагаючись придумати якесь логічне пояснення такому незвичайному вбраню. Ну здавалось би, звичайна класична біла сорочка та спідниця, що тут може бути дивним? - Мене якось бентежить все це. Хіба в такому місці мають бути білі вбраня?

- Ха, подумаєш! Може, це їх спосіб знущання такий, звідки ми знаємо? У психушці психів також вдягають у біле і закривають в схожих чотирьох стінах. Закладаюсь це щось із тої парафії - сказала свою версію Норі, розглядаючи нерівномірні білі шви - Хоча то таке. Білий колір може бути і практичним, тут же брудно як у стайні. 

- Мг, знаєш тут взагалі усе якесь не таке - зітхнула Лізі - Але що робити треба звикати. 

- Та у нас і вибору так, такого і немає - погодилась Норі - Хоча, зізнаюсь, я очікувала що умови тут будуть, не сильно але хоч трохи кращими за попередні.

- Згодна. До речі, я тільки зараз усвідомила, дивноту поведінки Акисини.

- Всенсі дивноту? Це у неї природньо, бути завжди злою і не задоволеною у всьому - не зрозуміла подруги Норі.

- Та воно то так, але ти хіба не помітила, що Акисина переважно майже не звертала уваги на наш зовнішній вигляд? Її лише бентежило те, що ми уроки пропускали, а на те що ми не заплітали волосся, одягали одяг, який хотіли, їй всеодно. 

- Точно, я також це була помітила. Узагалі, одного разу коли вона нас вичитувала у своєму кабінеті, то згадувала за наш зовнішній вигляд в кількох словах. І між іншим на те, що витворяла Кіра їй теж по барабану. Хоч це є тіпа також порушення. 

- А я тобі про що. Вона ж сама у своїх правилах написала, що ми повинні одягатись у шкільну форму, заплітати суто косички і так далі, і тому подібне. А тут вона буквально болт забила на це все.

- Ой, та забий Ліз, знайшла над чим хвилюватись. Це у неї вже старечий маразм на максималках, а "місс ненависть" просто татко прикриває. Давай не будемо про це все, ок? Ми тепер тут і їх мармиз більше бачити не будемо - відповіла підбадьорливо Норі.

Лізі та Норі зробили паузу в розмові, задумливо оглядаючи свої нові форми і місце життя. Неприємну мовчанку порушило бурчання Лізіного шлунка. 

- Нам би вже не завадило, щось пожувати - сказала Норі. 

- Згодна - пробурмотіла Лізі обнявши живіт руками - До речі, а котра зараз година? 

- За п'ять перша - відповіла Норі подрузі, увімкнувши телефон - Я б ще десь тел підзарядила, а то лишень п'ять процентів лишилось. 

- Угу, у мене тел, вже на нулі - зітхнула Лізі, діставши його з кишені і поставивши на стіл, як не потрібну річ.

У їх кімнаті не було розеток, що подруги помітили відразу, тому гаджети підзарядити вони не могли. 

Раптом продзвенів дзвінок. Коридор митю заповнив галас кроків, розмов та реготів школярів, але дуже підозріло спокіний. 

Лізі та Норі вийшли зі своєї кімнати. 
Коридор їхнього корпусу був заповнений дівчатами у червоних формах, із піджаками в руках. Це дуже вразило подруг, адже у них була точно така ж форма, без піджаків, лише біла. 

Аж тут їх, увагу привернула голосна балачка, однієї темно-волосої дівчини.

- Сьюзен, давай швидше! А то будемо обідати дохлими мухами із тараканячою приправою! - горланила заікаючись, огидним голосом, в сусідню кімнату вона. В туж секунду вийшла русява дівчина, обличчя якої було вщент залите ластовинням. 

- Та йду я, Ліндо, йду не кричи! - відрубала русява. 

Після чого вони вдвох пішли темним коридором. Лізі та Норі рушили за ними, оскільки вже дуже зголодніли та не знали куди їм іти.

Вони проходили повз кімнати,  потім завернули за поворот, вийшли через великі двері із корпусу. 

Потім пішли за компанією дівчат, коридором, тому що загубили тих за кими спочатку йшли. 

І так бродивши коридорами, ледь-ледь добрались до столової. 
 

 * * *
Саме приміщення було великим і просторим, з високою стелею. Де мав царювати гамір із захопливих розмов та калатання ложок до тарілок. 

Лізі з Норі, стали в довгу чергу за їжею. Коли нарешті настала їх черга, вони підійшли до маленького віконичка, через, яке переважно видавали їжу. 

Кухаркою, яка роздавала їжу була повна жінка середнього віку, з двома підборіддями та незадоволеним виразом обличчя. 

Та мовчки тицьнула кожній по глибокій тарілці із якоюсь сірою кашеподібною колотнечею і стаканчиком води. 

- Спасибі - промимрили одночасно подруги. 

Кухарка у відповідь їм лише щось фиркнула і пішла кудись по своїх справах. 

Лізі та Норі зітзнувши попрямували у зал, в пошуках вільного столика.