Розділ 3

Настав тихий й спокійний ранок.  
Погода була сира і пасмурна. Лізі та Норі прокинулись, встали з ліжок. Заспані пішли вмиватись та чистити зуби. 

Повернувшись до кімнати, одяглись і взявши свої речі вийшли з кімнати. Замкнули двері, по дорозі забігли в столову де взяли собі на дорогу по булочці та пляшці води. 

Зішли на перший поверх, здали ключі від кімнати в бугалтерію. І рушили до виходу де на них вже чекав охоронець. Високий широкоплечий чоловік, вдягнений у форму, завжди з серйозним виразом обличчя. 

Він провів дівчат до машини, поклав їх речі в багажник і відкрив їм двері на заднє сидіння. Після того як дівчата сіли зачинив за ними двері, а сам сів за кермо.

Загуркотів двигун, машина зрушила с місця. Снідаючи, дівчата дивились у вікно, де велика будівля школи почала віддалятись. І от десь за хвилин так двадцять-тридцять, вже проїжали по при старе  закинуте кладовище. Старі кам'яні надгробри химерно визирали із заростів. 

Погода і туман, робили атмосферу ще моторошнішою. У Лізі аж мурашки по шкірі пройшли. Аж от за кладовищем із туману почав визирати дах великої будівлі, ще більшої за їх школу - це був той самий монастир. Чим ближче вони під'їжали, тим більше виднівся монастир за густого туману. 

Видно було, що йому вже не один десяток років, штукатурка зовні, вбільшості обвалилась, вікна деякі були заміняні ґратами. 

Машина зупинилась навпроти монастиру. Гуркотіння двигуна вщухло. Охоронець вийшов з машини відкрив Лізі та Норі двері. Дівчата вийшли. Чоловік дістав з багажника їх валізи і повів до дверей старезної будівлі. 

Далі він потягнув два рази за ручку. Двері відчинились, за ними стояла жінка років 30-ти, у темному одязі. Чоловік кивнув жінці, передав їй валізи, а тоді розвернувся і пішов, зачинивши за собою двері.

- Йдіть за мною. Я проведу вас у вашу кімнату - тихо сказала жінка.

Лізі та Норі пішли за нею, розглядаючи одночасно усе. Коридор був темний, сирий, з цвіллю та павутинням по закутках. Чорний дірявий коврик прикривав, дошки старої підлоги, яка порипувала від кожного кроку. 

Вони зупинились біля старих дверей. Жінка штовхнула їх, там був ще коридор у ліву та праву сторони. 
Дівчат повели направо. В цьому коридорі було багато одинакових дверей. І як можна було вже здогадатись це був корпус із кімнатами де жили учні. Жінка, зупинилась біля одних дверей. Прочинила їх і ввійшла, Лізі та Норі за нею. Це була сіра, похмура із цвіллю в одному куті чотирьох містна кімната. У ній вже жили дві дівчини. Одна щось читала, а друга захоплено щось шкрябала в зошиті, дивно посмикуючись.

- До вас новенькі приїхали. Будуть жити з вами в одній кімнаті, привітайтесь - звернулась жінка до дівчат, трохи байдужим тоном і залишила валізи на порозі. 

-Мг, Саманта - сказала дівчина що читала, невідводячи погляду від книжки.

- Хлоя - так само сказала друга, продовжуючи щось писати. 

Лізі та Норі назвали свої ім'я у їхньому стилі, взяли свої валізи та покотили їх до своїх ліжок.

Хлоя та Саманта не звертали уваги на своїх нових сусідок. Посидівши мовчки встали і пішли з кімнати, залишивши їх новеньких одних.

- Вони якісь дивні - зауважила Лізі. 

- Ага, особливо ця... як її там... Хлоя. Вона якось так смикається не нормально, зізнаюсь чесно - трохи з тривогою сказала Норі.

- Мені здається, вони якісь високомірні... Але проте не такі як Кіра і її подружки, хоч це радує - підбадьорливо сказала до подруги Лізі.

- Твоя правда Ліз, Кіра ще то стерво. До речі, а тут не так вже і погано - додала Норі, коли зі стелі трохи посипались кусочки цементу - Ну не враховуючи старої штукатурки, звичайно. 

- Мг... - закусила губу дівчина - Ну окей, думаю це не сильно страшно - відповіла Лізі, яка вже почала розбирати речі. 

Облаштовуючись дівчата зауважують у своїх валізах конверти. 

- А це ще що? - вигукнула Норі беручи свій конверт в руки і розриваючи, він не був підписаний. 

- Поняття немаю. І щось не пригадую, щоб ми його брали з собою коли речі складали - розглядаючи маленьку марку конверту, зауважила Лізі. 

- Так ми і не клали - сказала Норі, яка вже дістала та розгорнула лист який в ньому був - То від Акисини, правила школи із підписом "Щоб не забувала, що втратила. З повагою директор Акисинської школи-інтерната для дівчат - Соколенко Акисина Ростиславівка". 

Лізі відкрила свій конверт, де був ідентичний листок.

- У мене таке ж. Гей, пам'ятаєш вона казала щось, що типу тут суворіші умови, чи щось таке? - пригадала собі Лізі.

- Мг, цікаво, що може бути дурніше за те, що було? - зіронізувала Норі вдаючи, що задумалась над чимось.

- Хіба, що сама деректриса. Як на мене у неї давно вже не всі вдома! - пожартувала Лізі.

- Ха-ха, це точно! За нею вже давно пенсія плаче! - відповіла Норі, ховаючи лист від директорки в конверт, а потім в шухлядку їх нового задрипаного стола. 

- Збережу, щоб потім почитати і посміятись - пояснила Норі подрузі. 

Лізі також вклала свій в конверт та сховала у ту ж шухляду.

Дівчата далі почали займатись облаштуванням в їх новій кімнаті.