Твоє волосся...
Твоє волосся...
Твоє волосся гойдає гарячий вітер.
Піт краплями падає в землю спраглу.
Коли для слів не вистачає літер,
А тиша огортає шкіру засмаглу,
Хочеться відмовитися від всього земного,
Пірнути з тобою у прірву зречення.
І саме в момент прозріння німого
В грудях зароджується нове речення.
Крокують пересохлим горлом сухі слова,
Волочать за собою знаки розділові.
Пожовкле колосся нагадує про жнива,
Про брак вологи, про брак любові у мові.
Нагадує про крихкість буття,
Про кричущу ламкість сьогодення.
Зламані хребти злаків — то каяття.
Твої безмежні очі — моє натхнення.
Твого тіла лінії ламані й гнуті
Змушують в бік відкидати вагання.
Говорю, намагаючись не втратити суті.
Й тану, чи то від спеки, чи то від кохання.
10.08.25
Відредаговано: 09.12.2025
Рекомендації книг, Промокоди і Знижки
Підпишись на канал Букнет в Телеграмі і слідкуй за повідомленнями
