42

Аліна
Місцем зустрічі я обрала одне затишне кафе, до якого наближалася з легким тремтінням, а в самому приміщенні коліна підкошувалися і тремтіли. Було і справді страшно, чи вдастя моя затія, чи все даремно і немає жодного шансу щось виправити. Роман Миколайович вже був на місці і навіть піднявся зі стільчика, коли мене побачив. Я лише коротко йому кивнула і сіла навпроти чоловіка, обличчям до входу, щоб не пропустити, коли до приміщення ввійде Андрій. Його також довго чекати не довелося, але щойно він побачив хто ще сидить за столиком, то відразу начепив маску огиди до мене і Романа Миколайовича.
-    Покликали мене, щоб повідомити щасливу новину, чи вручити запрошення на весілля, - з сарказмом запитав журналіст і скривився ще більше.
-    Андрію, сідай, будь ласка, є важлива розмова, - не стала відповідати на уїдливий коментар чоловіка. 
Андрій кілька секунд повагався, а тоді все ж сів і приготувався уважно слухати. 
-    Я покликала вас обох, що уладнати одну неприємну ситуацію, яка сталася. Це стосується і закордонного контракту, - почала я. 
Роман Миколайович побілів, а Андрій навпаки напружився і приготувався уважно мене слухати. 
-    І так, - продовжила я. – Роман Миколайович і справді оплатив мій контракт і повідомив про це тобі, Андрію, але мені ні слова про це не сказав. Я весь цей час думала, що сама, власними силами, його заробила, а виявилося, що мені допомогли. 
-    Аліно, я тебе переб’ю, але хочу сказати, що хотів зробити як краще для тебе, адже ти б ніколи не погодилася б прийняти від мене допомогу, а так я вирішив зробити все анонімно, щоб ти була щасливою і здійснила свою мрію. 
-    Та звідки вам знати про мої мрії, - не витримала я. – Що ви взагалі про них знаєте. Ви, Романе Миколайовичу, це зробили, щоб мене з Андрієм розлучити, а не тому що хотіли мені допомогти. Ви спеціально заманили погрозами на ту зустріч в ресторані, спеціально розповіли лише частину правди Андрію і запросили його також на ту зустріч. Ви постійно робили мені лише одне зло, а тепер говорите, що бажали мені добра. Та я вас ненавиджу, - я перевила подих і звернулася вже до журналіста. – Ну, а ти, Андрію, як ти міг повірити Роману Миколайовичу, після всього, що він вже зробив мені, нам. Ти в одну мить змінив про мене думку, тільки тому, що тобі щось там розповіли. Ти навіть не захотів мене вислухати, я вже не говорю про те, щоб просто зрозуміти. Ти зруйнував все хороше тільки тому що тобі сказали якусь брехню. Звісно, так набагато легше, все розірвати і накрутити якісь історії в своїй голові, аніж сісти і в усьому розібратися. Ти вилив на мою голову стільки бруду, хоч я винна була лише в тому, що повелася на жорстоку гру Романа Миколайовича. І тебе за це я ніколи не пробачу. 
Я навіть не помітила, що говорила все голосніше і голосніше й тепер на наш столик зглядалися всі. Проте мені було все одно на всіх і на все. Я сказала все що хотіла, і нехай тепер вони самі роблять висновки, які захочуть. 
Чоловіки виглядали просто шокованими, особливо Андрій. Я підірвалася зі стільця і кинулася на вихід. Все, з мене досить вже всього, я втомилася. Вже на вулиці мене раптом вхопили за руку і притягнули до себе. Це був журналіст. 
-    Аліно, пробач мене, будь ласка, я був дурнем, сам не розумів, що робив. Ще досі каюся, що повірив тоді Роману Миколайовичу і образив тебе. 
-    Андрію, відпусти, - потребувала я і чоловік знехотя відступив в сторону.  
-    Аліно, послухай, будь ласка, я тебе кохаю, дуже кохаю, мені немає спокою без тебе. 
-    Пробач, але вже надто пізно. Тобі потрібно було мене вислухати, а не відразу говорити яка я погана і що ціную лише одні гроші. 
-    Вибач, як я можу загладити свою вину перед тобою? 
-    Ніяк, тепер мені вже байдуже, - тихо промовила я і пішла геть. 
Андрій щось кричав мені в слід, але я вже не чула. Ще до зустрічі я вагалася, чи зможу пробачити чоловіка, якщо він попросить пробачення, але тепер розумію, що ні. Не пробачу. Груди боляче стискало, у висках стукотіло, а серце колотило як скажене. Почав іти мокрий сніг, який немилосердно забивався за комір, залишаючи там мокрий слід, але мені було байдуже, я просто йшла набережною і хотіла втекти кудись на край світу, подалі звідси.