40

Аліна
Минуло два тижні, а стекли наче один день. Щодня був такий насичений графік, що можна за голову братися. Додому я поверталася повністю обезсилена, наче займалася цілий день розчищенням снігу на вулицях у страшенний снігопад. Порівняння так собі, але зараз лише воно мені на думку спадало. Постійні зйомки та ще паралельне ведення блогу забирало всі сили і ввечері я мріяла лише про одне, закутатися в ковдру і не просипатися десь годин дванадцять, а може і більше. Лише інколи проскакували думки про Андрія, але лише на мить, бо вночі втома, а вдень постійна зайнятість брали верх над переживаннями. 
Всі дівчата-моделі у студії були дружелюбними до мене, спочатку навіть навчали мене, допомагали в позуванні. Проте найбільше я потоваришувала з Монікою і весь вільний час, якого було небагато, я проводила саме з нею. Вона була цікавою співрозмовницею і постійно розповідала різні цікаві історії про своє життя, останні плітки, які побутували між дівчатами. Засумувати тут точно було важко. 
Сьогодні я як завжди прийшла на роботу і відразу рушила на грим. Сьогодні мала бути зйомка для каталогу весільних суконь. Я повинна була відзняти близько десятка різних моделей. Деякі мені зовсім не подобалися і я не розуміла хто взагалі міг би таке купити, а от в одну сукню я просто закохалася. Раптом так захотілося бути справжньою нареченою, кружляти у вальсі зі своїм коханим і ні про що погане не думати, цілуватися під гучні крики гостей: «Гірко». Ще зовсім недавно я уявляла як виходжу заміж за Руслана, а потім і за Андрія, але тепер все це так і залишилося в моїх мріях. Гірко, дуже гірко, чому ж мені так не щастить у коханні. Віддавшись депресивним думкам, я навіть забула що потрібно посміхатися, адже я повинна виглядати на фотографіях щасливою. Лише після оклику фотографа і нагадування про усмішку, я змогла покинути свої думки і переживання в стороні і поринути знову в роботу. 
Фотографування зайняло п’ять годин, а може і більше, з однією лише маленькою перервою. Я вже позувала як робот, бо не відчувала ні рук ні ніг та і взагалі свого тіла. Залишилося відзняти ще одну останню сукню, а сил не було навіть поворухнутися. Я попросила невелику перерву і рушила в сторону невеликої кухоньки, щоб хоч випити води, бо в животі немилосердно бурчало, а в горлі шкребли кішки. Коли проходила повз якісь двері, то почула голос свого боса Антоніо. Він розмовляв з кимось англійською мовою і трохи на завищених тонах. Підслуховувати чужі розмови я не любила, але можливо вплив Моніки до любові на плітки сказався і на мені, бо я підійшла ближче до дверей і прислухалася. Саму суть розмови не зовсім змогла зловити, бо чула лише окремі фрази. «Я чекаю вже дві неділі, а ви так і не надіслали обіцяний залишок». Не знаю про що йшлося, можливо, справа взагалі мене не стосувалася, але внутрішній голос вперто стояв на тому, що потрібно залишитися і послухати. І це навіть була не просто цікавість, а якась інтуїція, що можливо я дізнаюся щось таке, що кардинально змінить моє життя. Голос знову залунав, і я нагострила вуха.
«Я вже і так довго чекав, я погодився підписати з нею контракт, хоч вона повна бездарність в модельному плані. Вона два тижні працює, а вже два проекти були провальні». Я похолола, невже це він про мене говорить. Почала згадувати чи не брали на роботу за цих два тижні ще когось. Та ні, здається. Невже це і справді про мене. Проте якщо це справді так, то з ким може говорити бос про якісь гроші. Боже, невже за підписання зі мною контракту хтось заплатив. Проте ще одне питання, чому тоді я бездарність, якщо всі фотографи мене хвалять. У мене скоро вже дах поїде від цієї всієї інформацію, яку я щойно дізналася. На ватяних ногах відійшла від дверей і притулилася спиною до стіни. В голові стукало, що за мене заплатили, навіть тут я не змогла досягнути чогось власними силами, а так раділа, що нарешті змогла підписати закордонний контракт, що я така молодець. А тут виявляється, що я повна бездарність, яка навіть позувати на фотографіях не може. Проте мене ще хвилювало, більше всього, питання, а хто ж за мене все таки заплатив, при чому зовсім немаленькі гроші і точно не у гривнях. Невже тато? Та ні, він ж не дуже був радий моїй поїздці. Мама? Теж ні, вона ніколи б до такого не додумалася, бо її не дуже то і хвилювало моє життя, вона була рада і моєму блогерству. Тоді хто? Раптом в голову прийшла просто божевільна і можливо навіть нереальна думка. А раптом це зробив Роман Миколайович. Він ж на щось таке натякав мені. Та ні, не може бути, але все ж черв’ячок сумніву і підозри почав гризти зсередини. Роман Миколайович ж постарався розлучити мене з Андрієм і у нього це вдалося, то він міг купити мені закордонний контракт, щоб остаточно зруйнувати мої стосунки з чоловіком і відправити мене подалі від нього. Адже ж після влаштованої сцени, я могла через деякий час помиритися з Андрієм і все тоді було б даремно. Оце я цілу історію в голові накрутила, хоч зараз сідай і роман пиши по своє життя. 
Я все так і стояла, опираючись на стіну, не в змозі навіть поворухнутись, от так мене і застав бос, коли нарешті закінчив розмову і вийшов з кімнати. Він виглядав спочатку здивованим, потім навіть трохи зляканим і видавив з себе лише одну фразу: 
-    Аліна…
Я промовчала, а Антоніо продовжив: 
-    Що ти тут робиш? Ти чула? – на останніх двох словах пролунав в голосі сумнів. 
-    Чула, - задерла догори голову я. – І вимагаю пояснень. Це за контракт зі мною вам заплатили? – відразу напряму запитала я. 
Чоловік на мить зам’явся, а тоді просто кивнув. Так я і думала. Залишилося лише з’ясувати хто і можна пакувати речі додому. 
-    Хто за мене заплатив? – знову контрольний в голову. 
-    Ти хіба не знаєш? – здивувався бос.
-    Ні, але хочу від вас дізнатися.
-    Я не знаю імені цього чоловіка, він захотів бути анонімом. 
Мені більше і не потрібно було інформації все і так стало зрозуміло, хто і для чого це зробив. Єдиний чоловік, який міг це зробити був лише Роман Миколайович. Аааааааа!!!!! Як я його ненавиджу, просто словами не передати, готова пристрелити на місці. Скільки він буде ще отруювати моє життя і все руйнувати. 
-    Я хочу розірвати контракт, - тверда в своєму намірі повідомила я. 
-    Але це неможливо, - видав чоловік. – Якщо ти розірвеш контракт раніше зазначеного терміну, то повинна будеш сплатити всі витрати по проживанню і так далі, а ще компенсацію агентству, а це дуже велика сума. 
-    Я готова.
Доведеться прости грошей у батька, сподіваюся він не відмовить своїй дочці. 
-    Аліно, подумай, для чого тобі це, залишайся і заробиш утричі більшу суму, ніж змушена будеш повернути. 
-    Для чого вам бездарна модель, - повторила я слова чоловіка.
-    Аліно, я так сказав, щоб він швидше залишок грошей перевів, а не тому, що так є насправді. Ти подаєш великі надії і навіть можеш піднятися на світовий подіум, якщо будеш багато працювати. 
-    Ні, дякую, я твердо вирішила розірвати контракт і повернутися додому. 
-    Це твоє звісно рішення, але ти робиш велику помилку, про яку, можливо, потім будеш шкодувати. 
Я різко обернулася і кинулася назад на знімальний майданчик, щоб зняти нарешті цю тісну сукню і переодягнутися в свій одяг. Завершувати зйомку я не буду, все одно мені за неї нічого не заплатять. Потрібно терміново зателефонувати до батька і попросити грошей. Звісно він буде спочатку на мене сваритися, говорити яка я безтолкова, що більше витрачаю, аніж заробляю і все в такому дусі, але дуже сподіваюся, що все таки зможу розтопити його батьківське любляче серце і випросити матеріальну допомогу.