35

Андрій 
Мені не ще тоді, не сподобався стан Аліни, було таке відчуття, що її щось мучило. Стаття ніяк не хотіла писатися, бо всі думки були зайняті лише дівчино. Її очі не залишали моєї голови ні на хвилину. Все таки є у них щось чарівне і манливе. Антон кілька хвилин уважно на мене дивився, а тоді просто встав і підійшов до мого столу. 
-    Що з тобою таке? Виглядаєш не дуже, - запитав друг. 
-    Та не знаю, думок в голові багато.
-    Про Аліну? 
-    А про кого ж ще, звісно що про неї. Вона себе дивно поводить цих кілька днів, наче і рада, але і таке відчуття, що щось від мене приховує,-  поділився з Антоном. 
-    От саме тому, я не завожу серйозних стосунків, бо лише зайва головна біль. 
-    А як же Іра? У вас несерйозно? Вона здається закохана в тебе.
-    Андрію, я не ти. Поговори з Аліною, наприклад, сьогодні.
-    Сьогодні не вийде, вона до батьків їде.
-    Тоді завтра, не затягуй, а то ці сумніви будуть все більше тебе з’їдати. 
-    Дякую за пораду, друже. 
Антон відійшов, а я поринув у роботу, бо уже в понеділок потрібно здати статтю, а я написав всього два речення. Телефон завібрував, сповіщаючи про повідомлення. Я швидко його прочитав: «Якщо хочеш дізнатися правду про Аліну, чекаю на тебе через годину у кафе біля твоєї роботи». Адресант невідомий і це дивно, схоже більше на якусь підставу. Я ще одну годину не міг зосередитися на роботі, і коли годинник показав, що до призначеної години у мене є ще десять, уже дев’ять, хвилин, то я різко встав на ноги і вирішив все таки піти до невідомого і дізнатися про Аліну, як він виразився, правду. Можливо я потім і пошкодую про своє рішення, але по іншому я вчинити не міг, надто велика була спокуса. Зайшов у вже звичне кафе і озирнувся в пошуках того, хто міг написав повідомлення. За дальнім столиком я помітив Романа Миколайовича. Ні, не може бути, невже це саме він буде розповідати мені про Аліну. Щоб перевірити, я набрав номер телефону, з якого писали, і Роман Миколайович помахав мені смартфоном, показуючи, що саме до нього телефонують. Щось мене почали брати сумніви, але вже якщо прийшов сюди, то вислухаю чоловіка і зроблю свої висновки з почутого. Сів за столик Романа Миколайовича. 
-    Андрію, радий, що ти все таки знайшов час і прийшов сюди. Отже, не довіряєш Аліні, я так розумію, - заговорив солодким голосом, від якого аж тошно стало.
-    Довіряю. 
-    Довіряй, але перевіряй, - засміявся чоловік, а я промовчав, бо ж саме так і виходило. – Перейдемо до справи ради якої я тебе і покликав сюди. Ти ж знаєш, що у нас з Аліною сталася одна прикрість…, - почав чоловік, але я його перебив:
-    Звісно я в курсі, ви її викрали, а я врятував.
-    Я жалкую про свою поведінку і взагалі, на мене тоді просто нахлинули емоції і нічого розумнішого, на жаль, на думку мені не спало. Хоча сюди ми прийшли обговорювати не мою поведінку, а саме Аліну, тому на чому я зупинився... А, так, тобі Аліна ще не говорила, що наші з нею стосунки вже налагодилися і вона навіть погодилася на побачення в одному з найдорожчих ресторанів. 
-    Ти брешеш, - крикнув і перейшов на «ти» я .
-    Ні, пам’ятаєш той вечір в закритому клубі, ми з нею у одній з віп-кімнат все обговорили. Знаєш, дівчат так легко купити, пообіцяти контракт за кордоном і все – вона твоя. 
-    Не вірю жодному слову, - вже спокійніше сказав я. – Аліна не така.
-    Ти впевнений? І яка не така? Вона не хоче заможного життя? Повір, що всі цього хочуть. Приходь сьогодні в ресторан «Ренесанс» о шостій вечора і сам все побачиш власними очима. 
Я підхопився з місця і кинувся на вихід, більше просто не міг слухати Романа Миколайовича. Ні, Аліна ж не така, вона щира і не здатна на зраду. Чи може я її просто ідеалізував, а вона насправді така як і всі? От піду сьогодні на цю призначену зустріч і все одно, що можу виставити себе дураком, зате в усьому сам упевнюся. 
Назначеного часу я чекав, наче перебував на голках. До останнього не хотів розчаровуватися в дівчині, яку так покохав. Зерно недовіри, яку посіяв у мою душу Роман Миколайович, весь час очікування все розросталося, отруюючи мене. В ресторан ішов на ватяних ногах і лише біля входу знову замислився, чи роблю я правильно, чи краще запитати про все Аліну. Та ні, раз уже прийшов, то піду подивлюся, а то ще більше себе накручу, а це ще гірше. Я піднявся на другий поверх і завмер на місці. Аліна сиділа до мене спиною за столиком з Романом Миколайовичем. Просто повірити не можу, як вона могла. Після всього, що він їй зробив і після всього, що відбулося між нами. Вона просто прийшла до нього на побачення, а ще обманула мене, що до батьків їде. Це вище моїх сил і я рушив до дівчини. В душі клекотіла ціла лавина змішаних почуттів, які так хотілося вилити на Аліну, але коли нарешті це зробив, то на душі зовсім не полегшало, а навпаки стало ще гірше. Можливо я перегнув палку у висловлюваннях. Рушив відразу в клуб, щоб хоч там заглушити всю біль, яку я відчував, знову зрада і знову та ж історія. Антон був правий. Дістало все, зав’язую з коханням назавжди.