34

Аліна
І ось нарешті день Х настав, хоч я все хотіла, щоб він якомога довше не приходив. На цей раз на зустріч з Романом Миколайовичем доведеться точно йти, а то минулого разу моя відмова, нічим хорошим для мене не закінчилася. Так що, якщо не хочу знову заробити неприємностей на свою і ще багатьох людей голову, доведеться засунити свої бажання куди подалі і нарешті почати збиратися, бо час невпинно тікав. 
Коли йшла на зустріч з Романом Миколайовичем, то жахливо нервувала, наче відчувала, що вона добром не закінчиться. Було якесь внутрішнє передчуття, що траплялося зі мною досить рідко. Проте з другого боку переконувала себе, що все буде ок і нічого поганого просто не може статися, бо ж не настільки я все таки невезуча. Чоловік для зустрічі обрав справді чарівне місце з казковим видом на Дніпро. Коли я підійшла до столику, який забронював Роман Миколайович, то сам чоловік вже був на місці і галантно допоміг мені сісти. Навіть проглянути меню до кінця не встигла, як почула знайомий голос у себе над головою. Різко обернулася і закам’яніла від здивування. 
-    Андрій, - прошепотіла я і просто похолола. 
-    Ну, привіт. А ти, я бачу, гарно проводиш час з батьками. Відразу видно, що давно не бачилися, - з сарказмом проговорив журналіст.
В його голосі вчувалася лють на себе і на мене. Та і мене накривало зло на Романа Миколайовича, адже ж це він все так влаштував, аби зруйнувати мої стосунки. А я дурепа повелася на його провокації і тепер розплачуюся за свою дурість. От чому я в своєму блозі даю людям такі мудрі поради, а сама роблю такі наївні помилки і руйную все. 
Андрій тим часом пішов геть, а я, кинувши повний ненависті погляд на Романа Миколайовича, побігла за чоловіком. Наздогнала його вже біля виходу. 
-    Андрію, - покликала я, але він ніяк не зреагував. – Андрію, зачекай. Ти все неправильно зрозумів.
-    Справді? – зупинився чоловік і подивився на мене. – Що саме я не так зрозумів? Ти після всього, що це чоловік тобі зробив, побігла до нього на побачення. Ну звісно, він багатий, а що я можу тобі дати? Квартиру в центрі міста? Віллу за містом? Круті автомобілі? Брендовий одяг чи може діаманти? Правильно, нічого з вище перерахованого. Моєї зарплати не вистачить на все це, - майже кричав чоловік. 
-    Чого ти робиш з мене меркантильну людину, яка лише про це і мріє, - тихо сказала я. – Ти знаєш, що я не така.
-    А яка не така? Я раніше думав, що ти і справді друга, але ні всі ви однакові, лише те і робите, що мрієте про принців на мерседесах. Знаєш, від кого від кого, а від тебе не чекав такого. Як швидко ти забула, що він тобі зробив. І про віп-кімнату я теж знаю і ще багато різних речей. 
-    Та не вір йому, у віп-кімнату я випадково потрапила, - захищалася я.
-    Ти навіть не заперечуєш, що там була. Значить правда, а я до останнього хотів вірити, що брехня. А закордонний контракт? 
-    Звідки ти знаєш? – здивувалася я. 
-    Значить і це правда. Прекрасно. І коли ти вирішила мене ощасливити цією звісткою? 
-    Я б тобі все завтра розповіла, правда, і порадилася з тобою. 
-    Як мило, ти все вже вирішила і без мене. Щастя тобі з Романом Миколайовичем.
Його слова боляче різонули по серцю, залишаючи там глибоку рану.
-    Знаєш, Андрію, я знаю, що ні в чому не винна і перед тобою виправдовуватися не буду. Ти не хочеш вислухати чому сюди прийшла, а якщо все ж погодишся, то не повіриш або навіть і не зрозумієш. І це зовсім ніяке не побачення, але, знаєш, вір у що хочеш. Мені все одно, бувай, - на одному подиху видала я, бо вже набридло. 
Хоче вірити у те, що я меркантильна, нехай вірить. Думає, що всім потрібні багаті, нехай і далі так вважає. Він просто не розуміє, як мене дістало це багатство, воно мені ні в дитинстві ні зараз щастя не приносить. Звісно, я можу купити все, що захочу, але розплата за це гірка. Мене завжди намагалися купити. В дитинстві замість любові і часу від мене відкуплялися саме подарунками, та і зараз так само. Це дістало, вже в печінках сидить. Коли зустріла Андрія, то з ним було так легко і просто, він не вимагав від мене бути ідеальною, я просто була собою. Він не дарував мені дорогих подарунків, але мене це зовсім не засмучувало, бо він приділяв мені увагу і дарував кохання, якого мені так не вистачало. А тепер, щось Роман Миколайович йому наговорив і він повірив, ось так, навіть не захотів дізнатися правду, а просто все взяв і перекреслив. Я себе також не виправдовую, зробила дурість, тому злість брала на всіх трьох. 
Зараз я влаштую Роману Миколайовичу солодке життя, і плювати на репутацію і на те, а що ж подумають люди. З таким твердим наміром повернулася в ресторан. Чоловік і далі сидів за столиком і попивав із келиха вино. В уяві намалювала, як я це вино виливаю йому на голову. Яка ж підла він людина, а ще колись я ним захоплювалася, коли чоловік розповів мені свою історію. Але тепер нічого, окрім ненависті не залишилося. Я метеором підлетіла до столика і досить голосно видала:
-    Це ви все спеціально підлаштували, що розлучити нас. 
На нас почали зглядатися люди, але мені було більш як просто байдуже, як то кажуть по барабану. Мені терміново потрібно було розставити всі точки над «і». 
-    Аліно, заспокойся і сядь, бо ж люди дивляться. Невже ти хочеш вже завтра опинитися на перших шпальтах газет? 
Це трохи мене охолодило і я сіла за столик. 
-    Як ви могли? 
-    А чого ти хотіла, щоб я вас благословив? Ти не захотіла бути зі мною, хоч і прекрасно знаєш, що я відчуваю до тебе, а я що мав просто дивитися, як ти щасливо проводиш час з другим. Та ще й з ким, з бідним журналістом, який ледве не загубив твою кар’єру блогера. Як то кажуть: «Не будеш зі мною, не будеш ні з ким», - відсалютував келиком чоловік і посміхнувся.
-    Але це підло і низько, - тихо сказала я. 
-    Життя таке: несправедливе. Проте в тебе ще є останній шанс бути зі мною. 
-    Ніколи, - прошипіла я. – Після всього, що ви зробили, я навіть дивитися на вас не можу. 
-    Це твій вибір, прощай Аліно, може ще якось побачимося.
Я не відповіла, а просто підхопилася з місця і кинулася до виходу. В голові стукало, щоб я по швидше залишила це місце і більше ніколи сюди не поверталася. Цей ресторан точно попаде у мій чорний список. 
Лише в квартирі дала волю сльозам, які весь цей час просилися на зовні. Було боляче, що чоловік мені не повірив, хоч чому я дивуюся, адже сама ще вчора саме так і передбачала що станеться, коли Андрій застукає мене на зустрічі з Романом Миколайовичем. Тепер можна спокійно пакувати чемодани в Італію, адже вибір вирішився сам. Я прийму пропозицію працювати моделлю, поїду звідси подалі і розпочну все з чистого аркуша. Якщо раніше було багато «але», то тепер мене більше нічого не затримує в Україні.