25

Аліна 
На ранок моє самопочуття було на висоті, ще досі трохи тривожив нежить, але в цілому я була здоровою і готовою приступити до роботи. Ліза також почала збиратися на роботу, виявляється ця партизанка приховала від мене, що йде на співбесіду і лише сьогодні мені про це сказала. Побажавши дівчині удачі, я почала обирати, що сьогодні одягну. Скалічені ноги не давали мені можливості одягнути сукню, тому мій вибір припав на брюки з завищеною талією і блузу, а зверху одягнула свій улюблений пуховик. Доки їхала на знімальний майданчик, то так просила подумки, щоб там не було Романа Миколайовича. Як я зможу розповідати підписникам про викрадення, якщо навпроти буде сидіти викрадач, власною персоною. Ігор зустрів мене радо, так як і завжди в цілому. 
-    Аліно, який я радий, що ти одужала, - проспівав чоловік. – Ти навіть не уявляєш, що робиться з твоїми сторінками і рейтингом.
-    І що з ними таке?
-    Твої рейтинги виросли в троє, а число підписників збільшилося у п’ять раз і все це лише за два дні. Уявляєш?
-    Уявляю, людям просто сподобалася історія про викрадення, от вони і вирішили за мною стежити, напевно ще чогось подібного чекають. 
-    Це такий успіх, що не говори, а це нещастя, що трапилося з тобою принесло тобі ще більшу популярність. 
-    Дуже рада, - коротко відповіла я на таку полум’яну промову менеджера і рушила на грим. 
Через двадцять хвилин уже повністю була готова до зйомок. Камери налаштовані, світло розставлено, чекають лише на мене. Я сіла у своє звичне крісло і почала говорити.
-    Дорогі мої підписники, я знову повернулася до вас. На жаль, не могла раніше цього зробити через свою хворобу, але зараз зі мною знову все добре. Дякую всім вам, за такі оперативні пошуки, коли стало відомо, що мене викрали. Хто це зробив і з якою метою я не знаю, але дякуючи всім вам і моїм найкращим друзям, я зараз тут з вами жива і здорова. 
Далі я розповідала про емоції, які я відчувала, і таке інше. Після закінчення зйомок, я знову відчула слабкість, все таки хвороба ще не повністю відступила і знову нагадувала про себе. Ігор був задоволеним, що ми відзняли відео з першого разу та і я також, бо ще один дубль я б точно не витримала. Менеджер вирішив провести мене додому, а потім зустрітися з Лізою. Я була така рада за них. Нарешті чоловік зрозумів, що до мене у нього була лише симпатія і то швидше за все через мою популярність, а от з Єлизаветою у них і справді справжнє кохання. Коли ми вже під’їжджали до мого будинку, то ще здалеку я помітила Андрія, який стояв біля під’їзду і нервово походжав вперед-назад. Вигляд у нього був якийсь незадоволений, цікаво через що це. Я вийшла з автомобіля і підійшла до чоловіка. Ігор залишився в таксі і поїхав зустрічати Лізу. 
-    Поясни, чому ти не вдома, - став вимагати пояснень журналіст. 
-    Я була на роботі, - коротко кинула я.
-    На якій ще роботі, Аліно, невже ти пішла до Романа Миколайовича після всього що він тобі зробив, - майже кричав чоловік, чим почав привертати увагу перехожих.
-    По-перше, не кричи так,  по-друге, я пішла не до Романа Миколайовича, а на знімальний майданчик і чоловіка там не було, якщо тобі цікаво звісно, а по-третє, якщо тобі стане від цього легше, зі мною постійно був Ігор. 
-    Ха, Ігор. Теж мені охоронець. Ти більше туди не підеш, зрозуміло? – загрозливо проричав Андрій.
-    Ні, Андрію, не зрозуміло. Я сама буду вирішувати, що мені робити і до того ж у мене підписаний контракт ще на місяць. Тому змирися нарешті з тим, що я буду ходити на роботу. 
-    Яка ж ти вперта, - закотив очі чоловік. – Добре, роби що хочеш, але будь обережна, бо я за тебе хвилююся. 
-    Добре, обіцяю, - посміхнулася я.
-    Я кожного разу буду тебе забирати і відвозити додому, щоб бути впевненим, що ти вдома і в безпеці. І навіть не думай мені на це перечити. 
-    Навіть не думала. Ходімо, кавою тебе пригощу, - проявила гостинність я, бо і так весь цей час розмовляли біля під’їзду.
-    Вибач, з радістю зайшов би, але обідня перерва закінчується і мушу бігти на роботу, - невесело сказав Андрій.
-    Удачі на роботі.
-    Дякую. До зустрічі. 
Мені звісно було приємно, що за мене хвилюються, але я жахливо не любила, коли мені вказували що робити чи ще більше ставили якісь рамки. Я звісно прислухалася до порад, але коли говорили категоричним тоном, що має бути лише так, то ось це мене дратувало і спонукало вчинити з точністю навпаки. Така я вже людина і нічого з цим не зроблю. Я пам’ятаю як колись в дитинстві я дуже сильно хотіла самоката, мама поїхала зі мною в магазин і там мені сподобався яскраво-червоний, але мама обрала мені срібного, бо вважала настільки яскравий колір надто агресивним для дитини, це їй якась психолог сказала. Я довго не погоджувалася з вибором мами і навіть сказала, що жодного разу не буду на ньому кататися. Звісно ж мама мене не послухала і все таки купила срібного. І що ви думаєте, я з принципу так жодного разу на ньому не каталася. Ось така я вперта особистість. 
Увечері повернулася Ліза зі щасливими очима, я відразу поцікавилася, що трапилося. 
-    Мене на роботу взяли, тепер я буду працювати секретарем, - радісно повідомила дівчина.
-    Вітаю тебе, - зраділа за подругу. – Ми маємо це відсвяткувати. 
-    І не тільки це, - загадково промовила Єлизавета.
-    Ану розказуй, що ще за причина для радості. 
-    Ми з Ігорем тепер офіційно зустрічаємося. 
-    І ще раз вітаю. З вас вечірка.
Я так була рада за подругу, що словами не передати. Вона гідна щастя. 
-    У мене є ще одна новина, - промовила Ліза. – На днях я з’їду від тебе, бо і так надто довго користувалася твоєю гостинністю. 
-    Та, що ти, з тобою навпаки було не так самотньо у пустій квартирі. 
-    Я думала, що вже набридла тобі, - опустила очі в підлогу дівчина.
-    Так, Лізо, досить себе накручувати. Ти моя подруга і не можеш мені набриднути, що ти такого собі на придумувала. Іди сюди, обійму тебе. 
Мені і справді буде її не вистачати. Вона внесла в моє життя світло і радість, завдяки їй я зрозуміла, що існує справжня жіноча дружба. 
-    І так, пропоную вже святкувати твої успіхи. Що скажеш щодо піци і фільма? 
-    Ідея супер, але давай дивитися якусь комедію, а то минулого разу я певно всі свої сльози виплакала. 
-    Я тільки за. 
Ми зручно вмостилися на моєму ліжку, знайшли підходящу комедію і замовили піцу. Все таки мати подругу – це прекрасно. Я це зрозуміла, коли у моєму житті з’явилася Ліза. Мої переконання, щодо того аби уникати подруг і чоловіків майже зникли. Можливо тому що я зустріла справжніх, щирих і добрих людей, в яких я була впевнена, що вони мене не зрадять і завжди підтримають в горі і радості. Щодо радості я ще не знаю, але горем я їх вже, поза моєю волею, перевірила. І вони пройшли цей іспит на відмінно.