23

Аліна
На ранок я почувала себе не надто добре, в голові шуміло, а тіло злегка ламало. Спала всю ніч я теж неспокійно, снилися мені постійно якісь не те що кошмари, швидше просто не надто розумні сни, якісь заплутані і беззмістовні. 
Я постійно кудись бігла, від когось рятувалась, хтось мене наздоганяв, я потрапляла в пастки, заплутувалася в тенетах і так далі. Аж за голову взялася, яка і так розколювалася. Навіть рухатися не хотілось, але ж обіцяла мамі сьогодні до неї заїхати, тому переборовши себе встала з ліжка і рушила до ванної. Досить повільно зібралася, швидко поснідала, приготованим Лізою, сніданком. Самої дівчини десь не було. Викликала таксі і поїхала до батьків. Востаннє ось так само їхала, коли Андрій опублікував ту статтю і батьки просто розлютились, коли її побачили. Я помітила, що приїжджаю до них лише тоді, коли щось трапилося і у нас немає такого, щоб я просто так заїхала в гості. Звісно я вже не ображаюсь на батька за його слова, сказані мені тоді, адже саме вони дозволили мені розвиватися як особистості, самій заробляти на своє життя, а не просто витрачати батьківські гроші, не маючи зовсім ніякої мети перед собою. Саме завдяки батьку, я стала тою, ким є зараз. Проте між нами і досі є якась дистанція, яку ми напевно вже ніколи не зможемо скоротити до мінімуму. Хоч тато можливо і не вважає мою роботу серйозною, але я точно знаю, що він мною пишається, я в цьому навіть впевнена. 
Батьки зустріли мене як ніколи радісно, міцно обійняли і не хотіли відпускати.
-    Тату, мамо, ви мене задушите, - застогнала я.
-    Ми тебе породили ми тебе і вб’ємо, - перекручено процитував Олександр Петрович Тараса Бульбу з повісті Миколи Гоголя. 
-    Тату, там трохи по іншому звучало, - засміялась я, а от Олена Олегівна навпаки скривилася і насварила чоловіка:
-    Що ти таке говориш? Твій жарт зовсім недоречний. 
-    Просто хотів розрядити атмосферу, - захищався чи то виправдовувався батько. 
Які ж вони милі, коли забувають про свій статус і залишаються просто батьками. Мама, здається, трохи навіть постаріла від хвилювання, бо помітила у неї біля очей нову складочку, але нічого вона її швидко забере ботоксом. Проте зараз вона зовсім не була схожа на ту ідеальну леді, до якої я звикла. 
-    Аліночко, що ж це я все тримаю тебе на порозі, проходь. Хочеш їсти чи лише чаю? - заклопоталася мама.
-    Чаю, - відповіла я і сіла на диван. 
Олександр Петрович присів біля мене і заговорив: 
-    Аліно, нам потрібно серйозно поговорити.
-    Я тебе слухаю, батьку. 
-    Я… я хочу вибачитися перед тобою за ті свої слова, я справді їх сказав згаряча і навіть не подумав, що вони так тебе ранять. 
-    Тату, я на тебе не злюся, правда. Це я маю бути тобі вдячна за те, що зробив з мене людину. 
Було помітно як чоловік зрадів і міцно мене обійняв. Я нарешті змогла відчути це батьківське тепло і любов. Ось так нас і застала мама, яка повернулася з трьома чашками ароматного фруктового чаю, мого улюбленого до речі. Всі сіли за стіл і мовчки надпивали з чашок напій, міркуючи кожен про своє. Вперше за довгий час, я знову відчула як це бути сім’єю, ось так просто сидіти і насолоджуватися чаєм, ні про що не сперечатись і нічого не доводити. 
Я навіть забула, що у мене болить голова і зранку я себе погано почувала. Це почуття затишку наче вилікувало мене. 
-    Аліно, ми дуже за тебе хвилювалися, ти навіть не уявляєш, що ми пережили. Як добре, що у тебе є такі хороші друзі, які завжди простягнуть руку допомоги у складну хвилину. 
-    У мене і справді найкращі друзі, таку рятувальну операцію придумали, наче у фільмі, - з гордістю сказала я. 
-    Ти познайомиш нас? – раптом запитала мама,  а я здивувалася: 
-    Ти справді цього хочеш? Вони не з заможних родин, а ти завжди була проти таких для мене друзів. 
-    Алінко, про що ти говориш, вони тебе врятували і зовсім не важливо з яких вони родин.
-    І справді, Аліно, познайомиш нас, я хочу особисто кожному з них потиснути руку, - підтримав Олену Олегівну Олександр Петрович. 
-    Добре, якось познайомлю, - погодилася я. 
-    Можеш їх запросити до нас додому, на вечерю наприклад. 
-    Добре, мамо. 
Від батьків я вийшла десь через дві години, поїхала ще у торговий центр і купила собі новий телефон і сім карту. Доки їхала назад додому, то відчувала якусь таку слабкість, що ледве піднялась до квартири. Ліза вже була дома і, побачивши мене у такому стані, аж злякалась. 
-    Аліно, що з тобою? 
-    Не зна..ю, моро..зи..ть і ломи..ть все .. тіло, - застукотіла зубами я. 
-    Та ти гориш, - скрикнула дівчина, приклавши долоню до мого лоба. – Тобі терміново потрібно в ліжко.
Ліза допомогла мені дійти до постелі і переодягнутись в домашній одяг. Все таки я захворіла, коли сиділа у тому холодному підвалі. Одні проблеми на мою голову, а завтра ж хотіла відзняти відео звернення до своїх підписників зі словами подяки, а тепер це доведеться відкласти на декілька днів. 
Ліза досить швидко повернулася з тацею, на якій стояла чашка ароматного малинового чаю і піала з медом. 
-    А де ти знайшла малинове варення? – здивувалась я, бо щось не пригадувала, щоб воно у мене було.
-    Це мені мама з дому колись передала, малина ж лікує від застуди найкраще. 
Я подякувала дівчині і стала повільними ковтками пити ароматний напій. Тілом прокочувалася хвиля тепла і навіть зуби перестали цокати. 
-    Сьогодні Ігор приходив, доки тебе не було, - повідомила Єлизавета і посміхнулася. – Тобі привіт передавав і шкодував, що дома не застав. 
-    Ігор хороший хлопець, - сказала я. – Але бачу, що ти і так це знаєш.
Судячи з того як Ліза почервоніла, я потрапила в ціль. Жаль, що мене зараз жахливо хилить в сон, а то б я розпитала дівчину про всі деталі її спілкування з Ігорем, бо було добре помітно, що вони більше ніж друзі, навіть за такий короткий проміжок спілкування. Проте тут потрібно подякувати пригоді, яку вони разом пережили, саме вона так їх зблизила. Добре, що хоч комусь моє викрадення пішло на користь. Ігор справді чудовий для мене як друг, але не більше, а от для Єлизавети він чудова пара. Думати більше не могла, повіки склеювалися і, прийнявши ще жарознижувальну таблетку, я поринула в сон.