Збірний
Антон, Ігор, Андрій і Ліза зранку знову зібралися і тепер обговорювали, що їм робити і як врятувати Аліну.
- Я пропоную спочатку обслідувати все навколо будинку, а вже тоді вигадувати якийсь план, - сказав Антон. – Цим займуся я з Андрієм, а ви залишитесь тут і будете чекати.
- А чому це лише вам їхати, а нам лише сидіти і чекати, так нечесно, -обурився Ігор.
- Так, ми також хочемо поїхати, - підтримала чоловіка Ліза.
- Якщо ми туди всі разом з’явимося, то привернемо багато непотрібної уваги до себе. Тому ви залишаєтесь, а ми їдемо.
- Я проти, - стояв на своєму Ігор.
- Я також.
- Боже, як з вами важко, - закотив очі Андрій.
- А нічого з себе крутих робити, а з нас якихось непотрібних додатків, - ображено надула губи дівчина.
- Добре, їдемо всі разом, але ви тоді будете сидіти у машині і не висовуватися, зрозуміли?
- Так, - хором сказали Ігор і Ліза.
- От і прекрасно, ми і так багато часу через вас втратили.
Молоді люди припарковали автомобіль недалеко від будинку Романа Миколайовича, і вже тоді Андрій з Антоном вийшли на вулицю і пішки рушили до будівлі. Будинок добре охоронявся і був майже скрізь обладнаний камерами відео нагляду. Лише от біля однієї з задніх дверей, їх було не видно.
- І як ми потрапимо на територію? Перелізти ж неможливо.
- Поки не знаю, але обов’язково щось придумаємо.
- От якби хтось нам відчинив ось ці двері з середини, то було б супер.
- Так, але щоб їх відчинити треба до середини потрапити. Замкнуте коло якесь, - розвів руками Антон.
- Давай повернемося і вже тоді щось придумаємо.
Уже в автомобілі всі знову почали обговорення.
- На територію просто так не потрапити, скрізь камери і височезний паркан, - доклав обстановку Андрій.
- І що будемо робити? – поцікавилася Ліза. – І взагалі ви впевнені, що Аліна саме там?
- Так, я впевнений, а відчуття та інтуїція мені ще ніколи не зраджували, - впевнено відповів Андрій. – А якщо вигадати, якийсь привід і один з нас потрапить на територію.
- Який ще обман? В ролі кого піде хтось з нас?
- В Романа Миколайовича є племінниця, десь таких років як Ліза, можемо це використати.
- Ти, що зовсім божевільний? – скрикнув Ігор. – Дівчину в самий епіцентр подій кидати, в лігво цього монстра. Ні, я проти.
- Може Ліза сама скаже погоджується вона чи ні.
- Нічого вона говорити не буде, я проти і не дозволю їй ризикувати, давайте щось інше придумаємо.
- Зачекайте хвилинку, може ви дасте мені самій вирішити, - подала голос Єлизавета. – Що мені потрібно буде робити?
- Лізо…, - приречено заломив руки Ігор.
- Нічого важкого, ми дочекаємося доки Роман Миколайович поїде з будинку, далі ти під’їдеш, ніби на таксі, до воріт, подзвониш у ворота і скажеш, що ти племінниця Романа Миколайовича, охоронці засумніваються, а ти, до того як вони встигнуть зателефонувати Роману Миколайовичу, ввімкнеш капризну дівчинку і змусиш їх відкрити ворота, а далі ми їх відключимо і ввійдемо на територію.
- Припустимо нам вдався цей сумнівний план, але тут інше питання: як ми до будинку потрапимо без ключів, - все ще не вважав цей план за такий, який можна втілити.
- Розіб’ємо вікно, - запропонував Антон.
- Прекрасно, а як охоронців відключимо, ми ж навіть не знаємо скільки їх,- не вгавав Ігор.
- Це і справді хороше питання, можливо снодійним. Один шприц і все готово.
- Прекрасний план, ви молодці, - з сарказмом сказав менеджер. – Ще лише кримінальної справи не хватало до повної радості, а ви не думали, що можливо Аліни взагалі там немає, а ми такі проникнемо на чужу приватну територію, зробимо погром у будинку…
- Не хочеш з нами йти, то не йди, тебе що хтось змушує, - не витримав і перебив чоловіка Андрій. – А не подобається наш план, то запропонуй свій, розумнику.
- Та ні, я піду, але мене ще досі гризуть сумніви.
- Боже, який же боягуз, - закотив очі Антон.
- Я не боягуз, просто не дуже то і хочу мати проблеми із законом.
- Досить нити, просто скажи, то ти йдеш чи ні?
- Йду, - відмахнувся Ігор. – Але мені щось дуже все це не подобається.
- Лізо, то ти погоджуєшся? – запитав Антон.
- Так.
- От і прекрасно, тепер чекаємо, доки Роман Миколайович поїде з дому, а поки що, зганяйте хтось в аптеку за снодійним і шприцами.
- І захопіть щось поїсти.
Андрій зголосився іти за всім необхідним, а всі інші стали спостерігати за будинком. Коли журналіст повернувся з бургерами і колою, то всі з апетитом почали їсти і за одне вести спостереження. Десь близько трьох годин нічого не відбувалося і всі вже змучилися чекати. Ігор і Антон сидів у телефонах, Ліза взагалі солодко спала, лише один Андрій уважно дивився на ворота і пильнував кожен рух.
- А якщо він взагалі сьогодні нікуди не поїде, а ми тут лише даремно сидимо і взагалі я в туалет хочу, - нив Ігор.
- Ігорю, ти гірше дівчини ниєш, ще раз повторюю, тебе ніхто не тримає, можеш іти на всі чотири сторони, - розізлився журналіст.
Менеджер замов і знову взявся за телефон. Ліза тим часом прокинулася і протерла заспані очі.
- Що немає ніяких змін? – поцікавилася дівчина.
- Жодних, ми даремно втрачаємо час, може просто зателефонувати в поліцію і анонімно повідомити про викрадення людини, - знову подав голос Ігор.
- Приїде поліція, але все одно без ордера на обшук будинку нічого не зробить, а ми тільки сполохаємо цим злочинця.
- Як все складно…, - застогнав менеджер.
- Заберіть від мене цього зануду, а то ви станете свідком ще одного кримінального правопорушення: вбивства.
- Андрію, заспокойся, Ігор просто хвилюється, тому і поводить себе так, - намагалася втихомирити чоловіка Ліза.
- Як же ви мене всі дістали, - заговорив Антон, який весь цей час мовчав.- Ви можете хоч хвилину не сперечатися.
- Не можемо, - хором сказали.
- Я бачу, - закотив очі Антон. - Якщо ви не вгамуєтеся, то усім вам вколю дозу заспокійливого.
- Тихо, там щось відбувається, - крикнув Ігор.
- Не горлопань на вухо, неадекватний, - скривився Андрій.
- Сам такий, - не залишився в боргу менеджер.
- Замовкніть, якийсь дитячий садок, їй Богу. Потрібно готуватися до операції.
Ліза почала набирати у шприци вміст капсул зі снодійним і давала кожному по три штуки. Озброївшись «зброєю» і вичекавши ще двадцять хвилин молоді люди під’їхали до воріт будинку Романа Миколайовича. Єлизавета нервово заломила руки.
- Ти готова? Все буде добре, ми поряд з тобою.
- Так, - відповіла дівчина і голосно вдихнула і видихнула. – Все пішла.
Ліза вийшла з автомобіля і сміливо натиснула на дзвінок.
- Хто? – почула грубий голос охоронця.
- Я племінниця Романа Миколайовича, - впевненим голосом повідомила дівчина.
- Нас про вас не попереджали.
- Я вирішила зробити сюрприз, а дядько вдома?
- Романа Миколайовича немає, але ми з ним зараз зв’яжемося і повідомимо про ваш приїзд.
- Ви будете тримати мене на порозі, поки там зв’язуєтесь з моїм дядьком,- капризним голосом заявила Єлизавета. – Відчиніть ворота і я сама зателефоную до дядька, бо бачу, що сюрприз все одно не вдався. А якщо не відчините, то я розкажу вашому роботодавцю, що ви його рідну племінницю на порозі тримаєте, а він за це вас по голівці не погладить.
Кілька хвилин тривала тиша, а тоді ворота з писком відчинилися. Андрій з Антоном миттєво опинилися біля Лізи і смикнули ворота на себе. Охоронці не очікували такого повороту подій і доки вони не опам’яталися чоловіки вкололи їм снодійне. Ігор нарешті теж вийшов із автомобіля, але журналіст його зупинив:
- Ні, ти далі нікуди не підеш, залишайтеся в машині разом з Лізою.
- Будинок великий, ви вдвох будете дуже довго його обшукувати, ми підемо з вами і допоможемо, - впевнено заявила дівчина.
- Добре, ходімо вже.
Всі разом рушили до будинку і, після його огляду, вирішили розбити панорамне вікно. Антон вхопив стільця, який стояв біля столику і хотів вже розбити скло, як раптом Ліза скрикнула:
- Чекайте, а ви двері перевіряли? Може вони відчинені.
- Ти серйозно? І чого так кричати, у нас тут секретна операція, а не прогулянка.
- Так, я у фільмах бачила, що часто багаті не зачиняють двері.
- Ну, іди перевіряй, хоч я сумніваюсь, що…, - Андрій не встиг договорити, як побачив, що дівчина відчинила двері.
- Ти геній, Лізо, - просяяв Ігор, бо як мінімум за порчу майна точно відповідати не доведеться.
- Так, розділяємося і оглядаємо будинок.
- Я піду з Лізою, бо її саму не відпущу, - сказав Ігор і взяв дівчину за руку.
- Добре, ідіть.
Обшук квартири нічого не дав, бо у жодній з кімнат Аліни не виявилося. Такого розчарування Андрій ще ніколи не відчував, невже інтуїція йому зрадила і дівчини і справді тут немає.
- Ти помилився Андрію, - не втримався, щоб не вколоти журналіста Ігор.
- Вона десь тут, я відчуваю, - все ще стояв на своєму журналіст.
- Але Андрію, ми все обшукали і Аліни не знайшли, не може ж вона невидимкою бути.
- Ану тихо, чуєте? Хтось іде.
І справді важкі кроки швидко наближалися Антон, озброївшись шприцом, став біля стіни і коли незнайомець з’явився і прогарчав:
- Хто ви такі? Що…, - договорити не встиг, бо чоловік вколов йому снодійне.
- Та це ж той самий чоловік, який був тоді з Аліною в клубі, - сказав Андрій, уважно придивившись до ймовірно що охоронця.
- Точно, це він, - підтримав Антон. – Тут має ще бути підвал.
- Ти думаєш, що він настільки божевільний, щоб тримати дівчину у холодному підвалі? – не повірив Ігор.
Проте ніхто відповідати йому не став, а оперативне почали обшукувати кармани громила. Через кілька секунд журналіст переможно підняв ключі і відразу кинувся на пошуки підвалу.
#10122 в Любовні романи
#3958 в Сучасний любовний роман
#2483 в Молодіжна проза
Відредаговано: 06.03.2021