17

Ігор 
Я телефонував Аліні кілька разів, але вона не відповідала і це було дуже дивно, а ще дивніше те, що і Роман Миколайович також був поза зоною. Це дві людини, які постійно на зв’язку і тут раптом обоє вирішили зникнути з вимкненими смартфонами. Мені залишилося лише одне: поїхати додому до Аліни і поцікавитися, чому вона вирішила сьогодні мене ігнорувати, коли так багато роботи. Де жила дівчина я знав, бо не одноразово був у неї в гостях. Натиснув на дзвінок, але ніхто не відчинив, вирішив ще постукати, нарешті за дверима почувся якийсь шум і скрегіт замка. Двері відчинилися, але замість Аліни я побачив зовсім незнайому мені дівчину. Що це означає? Де Аліна? Промайнули в моїй голові запитання, які я і озвучив. 
-    Аліни немає, - проговорила незнайомка. 
-    Як це немає, а ти хто і що тут робиш? – з підозрою запитав і зайшов до квартири. 
-    Я Ліза, - тихенько пропищала дівчина, що я ледве розчув.
-    Хто ти і що тут робиш, коли немає хазяйки? 
Ліза мовчала, а мене розбирала злість.
-    Або говори, або я викличу поліцію і ти вже їм все будеш пояснювати, - пригрозив і це подіяло.
-    Аліна сама запросила мене погостити і ключі дала, - перелякано заговорила. 
-    Тоді де вона? – ще раз запитав, бо вже реально втрачав терпіння.
-    Не знаю, вона дала мені ключі, сказала їхати додому, а сама залишилася у клубі.
-    Так, вважай, що я повірив, що ти не крадійка, але іншого я не зрозумів, який ще клуб? 
-    Ходімо я все тобі розкажу, бо і сама хвилююся за Аліну, вона повинна була вже давно повернутися, а її все нема і нема.
Я уважно вислухав розповідь Лізи і задумливо потер лоба. Мені щось дуже не подобалося в цій історії, але що саме, я поки що ще не зрозумів. Дівчина здається не обманювала, та й і для чого їй це робити. 
-    Значить так, потрібно поїхати до того клубу, де ви були і розпитати про Аліну, - намітив я план дій і Ліза з ним погодилася. 
Проте не встигли ми і кроку ступити, як у двері знову постукали і ми кинулися до них, сподіваючись, що це повернулась Аліна. Але нас чекало велетенське розчарування, бо на порозі стояв Андрій з великим букетом квітів. Я скривився, наче лимон з’їв, от що ще він тут робить з цим віником.
-    Всім, привіт, - здивувався журналіст, коли побачив двох незнайомих людей, коли очікував, що двері відчинить хазяйка квартири. – А де Аліна? 
-    Що ти тут робиш? – невдоволеним голосом запитав я. 
-    Я не до вас прийшов, а до Аліни, то де вона? 
-    Вона пропала, - випалила Ліза.
-    Тобто пропала? – не зрозумів чоловік.
-    Ось так взяла і пропала, що тут не зрозуміло? – розізлився я, мене жахливо дратував цей тип, який був від початку підозрілим. 
-    Може ви нормально поясните, а не зразу накинетесь на мене.
-    Немає часу, ходімо з нами в клуб, а по дорозі я все тобі розповім. А букет давай сюди, я поставлю у воду, жаль буде, якщо він зав’яне, - сказала Єлизавета. 
Доки їхали до клубу, то Ліза коротко ввела Андрія в курс справ, хоч я був і проти цього, бо не довіряв йому. Він нишпорка, який лише шукає  скандальну інформацію для своїх статей, як би він не наробив лиха і не написав нову сенсацію, яка знову нашкодить Аліні. 
У клубі майже нічого дізнатися ми не змогли, бо дівчину лише бачили, як вона виходила на задній двір у супроводі якогось чоловіка. Інформації небагато, зате можна зробити висновок, що можливо її викрали і тому потрібно терміново шукати дівчину. Андрій також визнав, що ця версія правдоподібна, лише Ліза все ще вагалася. 
-    Та що не зрозуміло? – не витримав я. – Її викрали, на це вказують багато фактів. 
-    Все не сваріться, - намагався залагодити конфлікт у зародку журналіст.- Краще придумайте, як ми будемо її шукати.
-    Може в поліцію заявимо? – запропонувала Ліза.
Проте я з Андрієм відразу відкинули цю пропозицію, бо для того аби звернутися в поліцію повинно минути три дні. Проте і інших варіантів поки не було. Ми вирішили знову повернутися до квартири Аліни і вже там далі обмірковувати ситуацію. В кожного з нас була надія, що доки ми були відсутні, то дівчина вже повернулася і тепер лише дочікується нас, жива і здорова, ну максимум із головною біллю після вчорашнього. Коли ми переступили поріг квартири, то наші очікування, на жаль, не виправдалися. Ліза пішла на кухню заварювати трав’яний чай, аби ми трохи заспокоїлися, а я з Андрієм стали складати план дій. Я спокійно сидів на дивані, а от журналіст навпаки намотував кола кімнатою, чим мене ще більше дратував. 
-    Може вже досить мерехтіти перед очима, аж бісить твоя біготня, - процідив я крізь зуби. – Цим ти не допоможеш Аліні.
Андрій мовчки сів у крісло і потер підборіддя. 
-    У мене є пропозиція, і чому я відразу про це не подумав, - вдарив себе по лобу журналіст. 
-    Що за пропозиція? – щось був невпевнений, що він щось вартісне порадить. 
-    У мене є друг Антон і він майстер у пошуку людей. Зараз я йому зателефоную. 
-    Давно вже треба було, - буркнув я. 
Андрій мої слова проігнорував і вже почав набирати номер свого друга. Ліза повернулася з кухні з трьома чашками чаю, і ми майже синхронно почали його повільно пити. Антон не відповідав, а тому журналіст вирішив їхати на його пошуки. Ха, весело йде на пошуки людини, яка допоможе з іншими пошуками. Я його тримати не став, чим швидше він зникне тим краще, хоч менше очі мозолити буде. 
Я з Лізою залишився один і щоб, хоч якось згаяти час, почав розпитувати про її життя. Виявляється вона жила в сусідньому селі і взагалі дивно чому ми з нею ніколи не перетиналися. Вона розповідала про себе, своє дитинство, свої плани на майбутнє, а я про своє і мені так легко з нею було спілкуватися, у нас стільки спільних тем, що ми навіть не помітили як час пройшов і повернувся Андрій у супроводі ще одного чоловіка. 
-    Познайомтесь, це Антон. Антоне, а це Ліза і Ігор, - представив нас журналіст. 
Новий знайомий мені сподобався більше ніж Андрій, відчувалося, що він був щирим і зовсім не викликав якогось дивного відчуття недовіри. 
-    Ви вже сподіваюсь опублікували в Інтернеті про зникнення Аліни? – поцікавився Антон. 
-    Ні, - закивали головами всі ми. 
-    І чого ви так довго чекаєте? Можливо хтось щось бачив і ми б змогли швидше знайти її. 
І справді чому ми про це раніше не подумали, адже це і справді логічно. 
-    Тоді давайте так, - далі організовував нас новий знайомий. – Ігор з Лізою публікують у всіх можливих соціальних мережах відео-звернення з проханням поширити його серед своїх друзів, а ми з Андрієм ще раз навідаємося до того клубу і розпитаємо всіх, можливо хтось щось бачив чи чув, але вам не сказав та й камери відео нагляду подивитися не завадить.