Розділ 7. Друзі чи вороги?

Бронеслав:

Нарешті Ніка нам довірилась, розповіла про свою справжню особистість, зняла з себе всі маски. Ще не всі поки, бо нам завадили.

Чому завжди на прекрасних і щасливих нотах життя з’являється щось, що перериває цю мелодію? Чому щастя триває лише коротку мить? Мені сумно це визнавати, але щастя не триває вічно, або якийсь довгий період. Мабуть тому нам весь час доводиться щоразу запитувати себе: “Ми Щасливі?” На жаль, за законом підлості, щастя триває лише момент, а далі тихо і не помітно згасає, як сонячне проміння у сутінках або як вранішня зоря... Залишається лише солодкуватий присмак, проте і його з часом розвіє вітер. І все, що ми переживаємо в такі моменти з тими людьми, до яких щось відчуваємо, сприймаємо як звичні і належні нам речі. Ми долаємо труднощі знову, запевняючи себе, що колись обов’язково будемо щасливими не коротку мить, а всі свої роки до кінця життя. З часом знаходимо нове щастя. Але що далі? Хто дасть гарантію, що воно знову не зникне за горизонтом, як тільки ми усвідомимо себе щасливими людьми? Момент радості, гордості (в хорошому значенні слова), окрилення, гідності, самоповаги до себе, за те, що ми витримали усі труднощі і пройшли всі випробування до свого щастя... Лише момент. І все знову розчиниться у вранішньому тумані...

Щастя — таке коротке, але коли ти відчуєш його смак, солодший від карамелі, повік не забудеш. Ми намагаємось упіймати птаха щастя за хвоста, утримати його по-довше, але він знову вислизає з рук.

Я пам’ятаю той п’янкий аромат, ту щасливу усмішку, ті душевні слова... Пам’ятаю той зворушливий погляд. Це і був найкращий момент... Це було щастя... І хоча воно вже зникло за горизонтом, я все одно почуваюсь щасливим, бо зі мною вона. Коли ми разом, я завжди буду щасливим, що б не трапилось і як би довго нам не доводилось боротись проти сил зла...

До речі про лиходіїв. До нас наближаються незнайомці, їх досить багато. Вони одягнені у військові мундири кольору хакі, обрамлені в деяких місцях золотими нитками. В кожного з них особлива накидка і пов’язка на руці, а ще їхні обличчя приховані чорно-золотистими масками. Не менше враження справляв і їхній харизматичний та таємничий ватажок. Риси, які відрізняють його від інших його соратників — крислатий чорний капелюх, сережка у вусі і дивний амулет на шиї. В основному всі новоприбулі озброєні мечами та луками зі стрілами.

- Хто ви? Чого вам потрібно? Ви з миром чи прийшли битися? Ви від “воронів”? - принцеса як завжди на висоті. Ми з Радомиром просто не встигаємо зупинити іноді її запальний характер. Хоча це додає Ніці додаткового лідерського шарму. Вона завжди знає, коли потрібно зачекати, а коли потрібно діяти негайно. Ми довіряємо їй, але сьогодні боюсь, що її запальний характер накличе на нас гнів цієї шайки розбійників. Треба її заспокоїти і не забути, що вона зараз в образі воїна.

- Нік, заспокойся, не гарячкуй! Ти ж знаєш до чого може призвести надмірна запальна енергія. Нам же не потрібен пожар, правда ж, сонце моє? - останні слова я прошепотів їй на вухо і доторкнувся до її плеча.

Ніка кинула на мене миттєвий погляд і ледь помітно кивнула. Ми в свою чергу переглянулись із Радомиром і заховали Ніку за своїми плечима.

- Що я бачу? Нік Сміливець знайшов собі вірних друзів, які стоять за нього горою. Хіба що вони підозрюють або навіть знають, хто насправді ховається за цим образом. Як думаєте, хлопці? - звернувся ватажок до своїх поплічників. Дехто з них подивився на мене з подивом, а деякі навіть оком не моргнули, немов знали про мене все.

- Мені повторити своє питання? - намагаючись подолати нашу з Радомиром непробивну стіну, вигукнула Ніка.

- Що ви робите? Пропустіть мене! Як тільки дізналися, хто я насправді, одразу стали мене захищати? Я сама прекрасно без вас справляюся!... Вибачте, я не хочу вас образити. Мені приємно те, що ви самовіддано мене захищаєте, але я майбутня королева і повинна бути лідером, а не ховатися за чиїмись спинами. Якщо дійсно хочете допомогти, стійте зі мною плече до плеча, а не ховайте мене за ними... - прошепотіла Ніка нам з Радомиром.

- Пробач — промовили ми з Миром одночасно і неохоче послабили трохи “стіну”.

- Ми пропустимо тебе наперед лише тоді, коли дізнаємось справжні наміри цих розбійників, - промовив Радомир, я мовчки кивнув.

- Що у вас там за перемовини? Що, Нік Сміливець, тобі не вистачає сміливості, чи може, таку “принцесу” як ти, не пускають твої кавалери? Бачиш, як вони тебе захищають? Впевнений, кого б з них ти не вибрала, кожен буде ідеальним супутником твого життя, ти будеш як за кам’яною стіною, оточена любов’ю і турботою.

Гмм, а цей розбійник хороші слова каже, але здається для принцеси це подіяло як сигнал про початок бою.

Вона зробило сальто, опершись на наші плечі і швидко перестрибнула на метр вперед. Ми просто не встигли її зупинити. Повільно підійшовши блище до розбійників, вона витягла захований до цього часу меч правди.

- Як ти смієш принижувати честь і гідність лицаря, називаючи його дівчиною? Я востаннє запитую, навіщо ви потурбували наш спокій?

Ватажок деяку мить дивився на неї, ледь помітно усміхнувся і промовив:

- Я прийшов з миром, не знаю як мої побратими... Але якщо ти переможеш мене, то так і тому бути, ми відпустимо вас. Подумай логічно, нас багато, вас лише троє. Ми не “ворони”, яких ви завжди перемагаєте. Ми сильніші за них, хоча і ви сильні також. Єдиний ваш недолік в тому, що вас лише троє. Подумай, що краще: битися зі мною один на один і вийти неушкодженими з бою чи зазнати поразки від моїх побратимів? Приймеш мій виклик, Нік Сміливець?