Розділ 6. Таємниця розкрита або "довіряти чи ні?"

Бронеслав

Ми з Радомиром уже давно не спали, коли прокинулась Ніка. Схоже їй було жарко, але нам так хотілося по довше залишитися в її обіймах. Вона крутилась, намагаючись вилізти з під пледа і випадково мене поцілувала. Дотик був таким легким, як весняний вітерець, а її губи як найніжніші пелюстки троянди. Я був на сьомому небі від щастя, хоча це був не зовсім то й поцілунок. Та як же довго я чекав цієї миті. Востаннє мене цілувала мама, а далі я чекав на одну-єдину принцесу. І ось вона тут, біля мене. Вірю, що колись Ніка покохає мене всім серцем і в нас буде справжній незабутній перший поцілунок. А поки потрібно продовжувати боротися проти зла.

Коли принцеса пішла до ванної кімнати, щоб переодягнутися, ми з Радомиром помітили під вікнами “людей в чорному”. Схоже вони натрапили на наш слід. Правду кажуть, що не варто недооцінювати ворогів. Тим більше, спіймаючи нас, вони вб’ють одразу трьох зайців, які є останніми надіями королівств. Однак лиходії не знають, що не усі зайці боягузи. Завжди є виняток. Зореслав колись розповідав мені, що заєць — це символ кмітливості, рухливості, плодючості, щасливого випадку й удачі. Він настільки рухливий, що миготіння відбитих сонячних променів так і називають – «зайчики». Однак, його рухливість не від надміру енергії, а від полохливості і постійної боязні та страху перед небезпеками. І саме страх вічних небезпек зробив його витривалим до усіх труднощів та часто допомагає йому переманити фортуну на свій бік. Так, що бути зайцем вже не так і погано...

Принцеса знову знайшла блискучий вихід. Ми звісно могли б вступити з ними в бій. Але по-перше, це марна трата нашого дорогоцінного часу. По-друге, краще втекти звідси і замести свої гарячі сліди, а ще краще добряче їх заплутати. Так зможемо виграти більше часу для пошуків артефактів і чарівних інгредієнтів. Зараз ми знаходимось біля кам’яного мегаліту правди. Згідно з повір’ям, тут потрібно зізнатися друзям або рідним у тому, що ти приховуєш від них. Якщо ти цього не зробиш, то покажеш цим до них свою недовіру. І можливо через це ми не зможемо отримати деякий артефакт та інгредієнт. Я здогадуюсь, що це вже й не таке звичайне на перший погляд місце. Принцеса цього не знає, але вибір залежить від неї. Чи зможе вона нам довіритись? На деякий час постала тиша, кожен з нас думав про своє...

- Я повинна вам в дечому зізнатися. Сподіваюся, ви не образитесь і зрозумієте, що в мене на це були певні причини... - несміливо порушила тишу Ніка.

Ніка

Ось настав момент, коли я маю довіритись друзям і розкрити їм свою головну таємницю, якщо вони ще самі не здогадалися. Я можу не розказати їм цього, показавши цим свою недовіру. Так не можна, вони мені дорогі. Я вперше так довірилась комусь, крім Квітослави. А по-друге, правда і довіра — основа будь-яких відносин у суспільстві. Що ширше поле довіри, то міцніші і надійніші відносини. Без них добробуту в жодній державі не буде. Кожен має бути прозорим один перед одним і якщо щось комусь не подобається, він повинен сам відкрито про це сказати. Я вважаю, що правда і довіра – новий грошовий еквівалент у світі.

Цікаво б поглянути на історичну еволюцію цих понять, на понятійні зв’язки з такими словами, як вірність, віра, вірогідність, надія та на тлумачення цього поняття різними мовами. Довіра в свою чергу цементує соціальну будову суспільства, а її рівень визначає здоров’я соціального організму. Це не просто якась загальнофілософська категорія, заснована на пафосному сприйнятті світу, а цілком практична і часто визначальна для успіху держави і кожного її громадянина річ. Народ має довіряти владі, а остання у свою чергу не повинна нехтувати і зловживати своїми повноваженнями. Я принцеса, остання надія свого королівства... я не можу забути про такі цінності, як правда й довіра...

- Можливо, правильніше б було розказати це вам на самому початку нашої подорожі. Однак, я боялася, що ви не приймете мене такою, якою я є. А ще я не хотіла, аби ви бачили в мені дівчину, тому що я не хочу нікому відкривати своє серце, допоки не поверну своє рідне королівство і не допоможу вашим. Я Ніка, принцеса спаленого Королівства Надії. В мене було таке відчуття, що ви догадалися хто я така. Чомусь із вами мені хочеться бути собою. Пробачте, що не сказала вам цього раніше. Дякую вам за те, що ви завжди поруч. Сподіваюся, ми залишимося вірними друзями і переможемо “чорних воронів” раз і назавжди.

На деякий час в повітрі зависла тиша. А потім я відчула як хлопці взяли мене за руки.

- Не хвилюйся, принцесо. Ми все давно знаємо і розуміємо навіщо ти так чинила. Я шукав тебе весь цей час, а коли почув історію про надзвичайного лицаря, зрозумів хто це. Усі сумніви зникли, коли торкнувся твоєї долоні і поглянув у твої карі очі, - промовив Мир.

- А мене страшенно тягнуло до тебе з першої зустрічі. Я не розумів цього, адже ти була тоді хлопцем, хоча досить дивним. Коли ти повела мене до свого палацу, мене почали мучити сумніви. Коли ти поранила ногу, я зрозумів, що твоя будова тіла не зовсім чоловіча, в тебе ніжна шкіра, тендітні зап’ястя... Я почав здогадуватися, що ти принцеса, але боявся визнати це, бо не був до кінця упевнений. Пізніше я побачив твій знак на шиї. Потім ти у ніжно-блакитній сукні взяла моє серце у полон. Саме тоді остаточно зрозумів, що не можу тебе відпустити, хіба якщо ти сама захочеш піти, - продовжив Слава.

- Тепер, коли ти розповіла нам, ми можемо чесно і відкрито боротися за твоє серце. Нехай не сьогодні, але з часом ти когось покохаєш. На все свій час. Ми готові чекати і боротися...

Знали б вони, що моє серце вже дехто вкрав, але поки тсс. Їм ще рано це знати, я сама до кінця не впевнена в своїх почуттях. І Бронеслав і Радомир дуже хороші хлопці, вони не розкрили мою таємницю, хоча їм це важко вдавалось. Я повинна дати їм шанс проявити себе і розплутатись у своїх почуттях. Хто для мене просто друг, а в кого я починаю закохуватись...