Розділ 5. Напружений ранок або "ворони" в курсі

Бронеслав

Після того, як побачив справжній вигляд Ніки, ледь зупиняюся, аби не назвати її принцесою. Я досі не можу забути її довге до пояса волосся, перев’язане блакитною стрічкою. Розумію, що за дві останні доби ця дівчина запала мені глибоко в серце. Я не маю наміру так просто здаватися. Бачив як вона захоплено слухала мої розповіді про Захмарне місто, про наших батьків, як в її очах з’явилися краплі сліз, коли вона дивилась на їхні портрети... Мені хотілося її обійняти, але не можна видати, що знаю її таємницю. Вона придумала непогану версію, аби ми не здавалися підозрілими для “чорних воронів”.

Зараз сидимо за столом у таверні і слухаємо поезію принцеси. Як для дівчини, яка ніколи не закохувалась, вона пише непогано. І не ми одні з Радомиром так думаємо, вся зала аплодувала Ніці. Вона вклонилася своїм слухачам і сіла з нами за стіл. Через декілька хвилин до нас прийшов Тихомир і приніс багато їжі.

- Мені дуже сподобались твої поезії. Ти не погано пишеш. Ця вечеря для вас. Ось ключі, ваша кімната п’ята з права на другому поверсі.

- Величезне спасибі вам, пане Тихомир. Ми візьмемо вечерю у свою кімнату. Ми дуже втомилися. Надобраніч! - поспішно сказала Ніка і взявши піднос із їжею почала підніматися сходами. Нам з Радомиром нічого не лишалося, як мовчки поспішити за нею.

Наша тимчасова кімната не погано виглядає, не королівські покої, але переночувати можна. Коли принцеса поставила піднос із їжею на маленький столик, ми з Радомиром почали вечеряти. Проте не встигли ми нічого проковтнути, як принцеса з шаленою швидкістю вихопила з моїх рук келих вина, а в Радомира булочку з корицею.

- Що ти робиш? - здивовано запитав я.

- Ми голодні, тут їжі вистачить на нас трьох, - продовжив мої слова Радомир.

- Ви справді думаєте, що я хочу залишити вас голодними? А вас не вчили, що в такому підступному світі треба перевіряти те, що хочете їсти?

- Але як ти це зробиш?

Принцеса витягла з кишені рубіновий камінчик і опустила його на дно келиха.

- Якщо вино отруєне, то під дією рубіна воно темніє, - промовивши це, Ніка тихо прошепотіла, - як я і думала, воно отруєне. Вино не пийте. Будемо пити воду, її достатньо у моїй флязі. А от щодо їжі, не думаю, що вона отруєна. Наскільки я знаю “чорні ворони” можуть отруїти лише вино — це їхній злочинний почерк. Але як будемо зараз їсти, то уважно придивляйтесь і принюхайтесь до їжі. Зайва обережність не завадить.

Залишивши в спокої потемніле вино, вона взяла булочку і розломила її на два шматочка. Ми обережно повечеряли, запивши водою із фляги.

- Думаєте, “ворони” підозрюють нас, що ми можемо їх знищити? - запитав Радомир? Тому вони отруїли вино?

- Підозрюють вони нас чи ні, не має значення. “Ворони” прекрасно знають, що юні правителі королівств об’єднаються і здолають їх. Побоюючись цього, вони намагаються знищити нас до того, як ми знищимо їх. Вони завжди на нас полювали. Це не вперше. Ми впораємось, однак зайва обачність буде корисною — задумано відповіла принцеса і позіхнула.

- Я вже спати хочу. Ви лягайте на ліжко, а я ляжу на диван, - вона взяла плед і через декілька хвилин заснула.

Ми з Радомиром ще трохи посиділи біля каміна.

- Радомир, може перенесемо принцесу на ліжко? Там багато місця. На дивані їй не зручно буде.

- Гаразд. Головне, щоб вона не розізлилась вранці.

Взявши Ніку на руки, переніс її на ліжко. Радомир накрив її пледом. Я ліг ліворуч від неї, а Радомир праворуч. Ми не помітили, як заснули. Вранці прокинувшись, милувались, як солодко спить принцеса.

Ніка

Прокинулась я від того, що мені було жарко. Розплющивши очі побачила ліворуч від себе Славу, а праворуч — Мира. Вони поклали руки на мій живіт і спокійно спали. Я була замотана у теплий плед і без їхньої допомоги не могла з нього вибратись. Деякий час я крутилась на місці, але обійми принців так і не послаблювались. Коли я знову намагалась сісти, повернула голову ліворуч і випадково торкнулась губами щоки сплячого Бронеслава. Ой, сподіваюся він нічого не відчув. Раптом його руки зменшили тиск. Я швидко заплющила очі.

- Доброго ранку, Нік! Виспався?

Розплющивши очі, побачила як наді мною схилилось дві веселих пари очей.

- Доброго ранку! Слава, вибач. Я випадково тебе торкнувся. Ви мене замотали у плед і не забирали рук з мого живота. Мені було жарко, я просто намагався вилізти з під пледа. І взагалі, що я тут роблю? Я лягав на диван звечора.

- Вибач. Це ми тебе перенесли. Небезпечно бути порізно. Ліжко велике, а ти ж не дівчина, щоб боятися нас. Адже так?

- Ні, не дівчина! - промовила я, нарешті виплутавшись з міцного кокона рук і пледа.

Я пішла у ванну, щоб освіжитись трохи, а коли повернулась, то побачила біля дверей стурбованих хлопців.

- Нік, у нас проблеми. Під вікнами таверни, внизу стоять “чорні ворони”. Схоже вони в курсі хто ми. Потрібно звідси або якось непомітно для них зникнути, або почати битися з ними.

- Як думаєш, що нам робити в такому випадку?

- Якщо ми почнемо з ними битися, то вони будуть знати наш наступний крок. В мене є краща ідея. Якщо одягнути ці сірі плащі на виворітний бік, ми станемо невидимими. Тоді мовчки зможемо вилізти через вікна, і забравши коней, непомітно покинути місто. Ще одна особливість таких плащів у тому, що ми зможемо бачити один одного, а те, чого ми торкнемось стане невидимим. Отже ми зможемо заховати коней. Як ви дивитесь на це?