Розділ 2. Доленосна зустріч або початок заплутаних почуттів

Бронеслав

Сьогодні мені виповнюється 20 років, 15 з яких я живу без батьків. Як би важко не було, але я вже змирився з їхньою втратою. За цей час на мене полювали сотні разів, але безнадійно. Я вже звик, що майже за кожним кутом на мене чигає небезпека. Зореслав навчив мене всього, що знав, а далі справа за мною. Під його керівництвом я опанував основи алхімії і почав працювати над приготуванням чарівного еліксиру, який допоможе людям трьох королівств. В мене виникло бажання зустрітися з принцесою і принцом, які теж дивом залишилися живі. Але якщо з принцом можна зустрітися, то де принцеса наразі нікому невідомо. Здається дуже давно, вона маленькою приїхала жити у моє королівство, проте що сталося з нею далі нікому невідомо. Однак, незважаючи на необізнаність у цій ситуації, відчуваю, що вона жива. Може вона просто ховає свою особистість, щоб не привертати уваги. Я обов’язково її відшукаю.

Уже полудень. Старий годинник на стіні повільно повертає стрілку секунда за секундою. На протилежній стіні портрет моїх батьків... Я знову проводжу час у бібліотеці у пошуках відповідей, дарма що сьогодні мій день. Крізь кришталеве скло на полиці із книгами пробиваються сонячні промені. Раптом на одній з полиць щось заблищало. Коли підійшов блище, побачив золоту шкатулку у синьому оксамиті. Збоку була записка: Цю скриньку може відкрити лише той, кому вона призначена. Щоб відкрити її, потрібно сказати своє справжнє ім’я”. Промовивши своє ім’я, я відкрив скриньку. У ній лежав невеличкий сувій, в якому зазначено:

“ Коли незламна “броня слави” знайде свою “перемогу”, тоді почнеться довгий і складний шлях до щастя... Коли “перемога” дасть натхнення “броні слави”, тоді їх руки з’єднаються у міцний вузлик. А коли “броня слави” зможе захистити “перемогу”, тоді остання відкриє своє серце для “броні слави”. Труднощів буде багато і безліч таємниць. “Радіти миру” зможе “перемога” як в дитинстві, та її серце належатиме “броні слави”. Згодом “мир” відчує своє “світло” і врятує його. Так непомітно, тримаючи серце один одного під бронею, вони знайдуть своє...”

Далі незрозуміле та інтригуюче пророцтво обривалося. Таке відчуття, що його писали поспішно, побоюючись не встигнути. Я одразу навідався до Зореслава, аби розшифрувати це пророцтво. Він порадив мені знайти відважного лицаря, чиє ім’я є чоловічою версією жіночого імені — перемога. За його словами, ми повинні вирушити у мандри в пошуках таємних інгредієнтів для еліксиру та рідкісних магічних артефактів, які в сукупності допоможуть нам перемогти “чорних воронів”.

Наступного ранку я одягнув броню, замаскувався у плащ, сів на свого коня і покинув палац.

Королівством ходять слухи, що у Місті Вітрів живе відважний воїн на ім’я Нік. А ще народ прозвав його — Нік Сміливець. На його рахунку численні перемоги. Схоже мені потрібен саме він, тому я відправився туди на його пошуки. Однак при вході у місто на мене напали люди в чорному. Їх було десять, а я лише один. Коли в мене зникла віра у свою силу, біля мене з’явився лицар у сріблястій броні, з плечей у нього звисав пурпуровий плащ, з’єднаний під шиєю застібкою у формі червоної троянди, волосся було довге, як для хлопця. Можливо, якби не його броня, я міг подумати, що то дівчина. За плечима в нього висів золотий лук і стріли. Він порівнявся зі мною і вийнявши меча із за пояса, заговорив сміливим голосом:

- Що я бачу? Зграя безпорадних “воронів” вже на одну людину нападає. Аяяяй... А як же лицарські правила? Невже ви дійсно такі слабкі поодинці, що підступно нападаєте цілою шайкою на одного майже обеззброєного супротивника. Дозвольте, мені хоча б трохи зрівняти наші сили... - впевнено заговорив Нік, якщо я не помиляюся.

Почався нерівний бій. Але мій друг по зброї здолав усіх десятьох І ті програвши, втекли хто куди, я навіть не встиг вступити в бій. Сховавши меча, переможець протягнув мені руку.

- Вітаю, друже! Я Нік. Як ти? Сподіваюся я вчасно з’явився?

Ніка

Можливо, ви здогадалися уже — Нік Сміливець це я. Так сталося, що моє захоплення військовою справою суспільство не визнавало через те, що я дівчина. Квітослава бачачи, як мужньо я терплю усі насмішки, запропонувала мені вихід. Вона подарувала мені чарівне кільце, яке допомагає мені створити ілюзію, начебто я хлопець, а ще воно допомагає мати з собою найнеобхідніші речі. Однак вона попередила мене, що моя поведінка може мене видати, тому я повинна бути обережною. А ще неоднозначно натякнула, що можливо в цьому образі я знайду свою другу половинку. Щодо цього, то сумніваюся. Не те щоб я не вірила в кохання, просто не готова ще до нього. Наразі хочу лише одного — допомогти трьом королівствам знищити злочинців, які їх тероризують. Якщо мене, як дівчину, ніхто не сприймає, то гаразд, я буду звичайним хлопцем, але мою волю в мене ніхто не забере.

Хоча, зізнаюся, так хочеться скинути цю лицарську броню і вдягнути розкішну сукню. Страшенно хочеться відчути себе звичайною красивою дівчиною, яку поважають не лише за її красу, ніжність доброту, а й за розум, відвагу і силу. Більшість дівчат повинні бути сильними весь час, аби їх не зламали труднощі, коли вони самотні. Стати слабшими і дозволити себе захистити ми можемо тільки тому, хто дійсно привернув нашу увагу і заслуговує на неї. Живучи без батьків, будучи невизнаною суспільством через захоплення військовою справою, і дарма, що принцеса, я не повинна дозволяти собі слабкість, принаймні допоки не здолаю “чорних воронів” і не зустріну свою людину. Ось мій вибір, від якого я не готова відмовитись за будь-які скарби світу...

Прогулюючись разом із Тихоном навколо міста і роздумуючи над життям, почула дивні звуки. Чорні “ворони” знову напали на одну людину, ще й майже обеззброєну, не рахуючи меча. Я в чергове їх перемогла і, як виявилося, врятувала за свого життя ще одного принца.