Розділ 56

Крик Олени розірвав нічну тишу, щойно Дмитро впав. Вона відчула, як її серце стискається від жаху, а біль у животі посилюється. Це було не просто «відлуння» Анни, це була її власна, сильна материнська інтуїція, що кричала про небезпеку.
«Дмитре!» — її голос був на межі істерики.
Аліна, розуміючи серйозність ситуації, схопила Олену за руку. «Залишайся тут! З дітьми! Я піду до нього!»
Вона кинулася до дверей, тоді як ззовні вже долинали крики поліції. Спецпризначенці Андрія нарешті прибули, їхні ліхтарі розрізали темряву. Почулися постріли та голоси, що наказували здаватися.
Олена впала на коліна, притуляючи руки до живота. Перейми посилилися, ставши нестерпними. Шок і стрес від того, що Дмитро поранений, спровокували передчасні пологи.
«Аліно…» — прошепотіла Олена, її голос був ледь чутним. — «Я… я народжую».
Аліна, щойно добігла до Дмитра, який лежав на землі, відчуваючи слабкий пульс, здригнулася, почувши крик Олени. Вона обернулася, її очі розширилися від жаху. Дмитро був поранений, а Олена…
«Андрію!» — закричала Аліна, побачивши Андрія, який підбігав до них з групою бійців. — «Олена народжує! Дмитро поранений!»
Андрій, швидко оцінивши ситуацію, віддав накази. Частина його команди зайнялася нападниками, які вже були знешкоджені, а інша група кинулася до Дмитра. Самого Андрія, який був лікарем за освітою, раніше, ніж поліцейським, покликали до Олени. Він миттю оцінив ситуацію і побачив, що перейми в Олени були вже дуже сильними.
«Дмитре, тримайся! — крикнула Аліна, притискаючись до нього. Вона відчувала, як його свідомість повільно згасає. — Все буде добре! Чуєш мене?!»
У цей час у будинку Олена стогнала від болю. Андрій, зберігши спокій, швидко давав вказівки. Він бачив, що пологовий процес іде дуже швидко, і не було часу везти її до лікарні.
«Олено, дихай! — говорив Андрій, його голос був спокійним і впевненим. — Ти сильна! Ти впораєшся!»
Вона стискала його руку, її обличчя було спотворене болем. Її серце, серце Анни, билося шалено, але воно билося, наче підтримуючи її.
Ззовні лунали сирени швидкої допомоги. Вони приїхали за пораненим Дмитром.
Раптом Олена відчула останній, найсильніший поштовх. І тоді, серед шуму дощу і віддалених сирен, пролунав перший крик. Крик, що сповістив про народження нового життя.
Андрій прийняв дитину. Це був хлопчик. Він обережно поклав його на груди Олени.
«Народився хлопчик, Олено! — сказав він, його голос був сповнений полегшення. — Він здоровий!»
Олена з останніх сил посміхнулася, притискаючи до себе крихітне тільце. Її очі закрилися від втоми, але її серце було сповнене щастя.
Тим часом, Дмитра вже забирали медики. Аліна поїхала з ним, її обличчя було мокрим від сліз і дощу. Вона не знала, чи зможе він вижити.
Ця ніч була останньою битвою. Битва за їхнє життя, за їхнє щастя, за їхнє майбутнє. Дмитро був поранений, Олена тільки-но народила, але нове життя, що з'явилося на світ, дарувало їм надію. І хоча вони пройшли через стільки болю та випробувань, вони знали, що їхнє кохання, загартоване вогнем, витримає все.