Розділ 55

Життя на узбережжі, здавалося б, стало ідеальною гаванню. Мирон і Надія росли не по днях, а по годинах, наповнюючи дім радісним галасом і першими кроками. Софійка була щасливою старшою сестрою, а Аліна знайшла своє покликання в мистецтві, створюючи неймовірні картини, що виражали її зцілену душу. Дмитро та Олена нарешті почувалися у безпеці, їхнє кохання квітло, наче квітка, що пройшла крізь бурю.
Проте, доля, здавалося, не хотіла просто так відпускати їх. Одного дощового вечора, коли шторм бушував за вікном, а діти вже спали, Дмитро, Олена та Аліна сиділи у вітальні біля каміна. Раптом електрика згасла, зануривши будинок у темряву. Дмитро одразу ж увімкнув ліхтарик на телефоні.
«Мабуть, буря пошкодила лінії», — сказав Дмитро, намагаючись зберегти спокій.
Але Олена відчула щось інше. Її серце, серце Анни, почало битися нерівномірно, посилаючи тривожні сигнали. Це було не «відлуння» спогадів, а відчуття неминучої небезпеки. Вона подивилася на Аліну, і в її очах теж був страх.
«Це не просто буря», — прошепотіла Олена. — «Я відчуваю… їхню присутність».
У цей момент ззовні пролунав глухий удар, а потім – тихий скрегіт. Хтось намагався проникнути в будинок.
Дмитро негайно зателефонував Андрію, але зв'язку не було. Шторм, мабуть, вибив і мобільну мережу.
«Олено, Аліно, йдіть до безпечної кімнати. Я перевірю», — рішуче сказав Дмитро, дістаючи з сейфа пістолет, який він тримав для самозахисту.
«Ні, Дмитре, — Олена схопила його за руку. — Я піду з тобою. Ми разом».
Аліна, хоч і була налякана, кивнула. Вона знала, що це може бути пов'язано з її минулим, з тими, хто шукав «Проект 'Ехо'».
Вони обережно просувалися темними коридорами. Дмитро, з пістолетом напоготові, йшов попереду. У вітальні вони побачили розбите вікно, а на підлозі – сліди бруду.
«Вони всередині», — прошепотів Дмитро.
Раптом з тіні виринула фігура. Це був чоловік у темному одязі, його обличчя було прикрите маскою. За ним з’явилися ще двоє. Вони були добре озброєні.
«Де вона?» — прохрипів один з них, його голос був спотворений. — «Ми знаємо, що ви її ховаєте. Віддайте її, і ніхто не постраждає».
Його погляд був спрямований на Аліну. Вони шукали її, щоб продовжити свої жахливі експерименти.
«Ви ніколи її не отримаєте!» — рішуче сказав Дмитро, спрямувавши на них пістолет.
Розпочалася сутичка. Дмитро, незважаючи на відсутність бойового досвіду, відчайдушно захищав свою сім'ю. Олена, попри вагітність, знайшла в собі несподівану силу. Її зв'язок з Анною давав їй не лише спогади, а й лють, рішучість боротися за своїх дітей, за своє майбутнє. Вона схопила важку вазу і жбурнула її в одного з нападників. Аліна, використовуючи свої знання про таємні проходи в будинку, намагалася створити відволікаючий маневр.
Бій був жорстоким і нерівним. Дмитро відбивався, як лев, захищаючи свою зграю. Один з нападників спробував схопити Олену, але в цей момент вона відчула різкий спалах у серці. Це було потужне «відлуння» Анни, настільки сильне, що Олена на мить побачила себе не в домі, а в тій лабораторії, де її мучили. Цей спогад надав їй неймовірну лють. Вона відштовхнула нападника з такою силою, що він відлетів до стіни.
Раптом ззовні пролунав звук сирен. Це була поліція. Андрій, незважаючи на вимкнений зв'язок, відправив патруль, відчуваючи, що щось не так.
Нападники, почувши сирени, почали відступати. Один з них, що був поранений, спробував втекти через задній двір. Дмитро кинувся за ним.
«Ні!» — крикнула Олена. — «Дмитре, не йди!»
Але було пізно. Дмитро вискочив на вулицю. Нападник, з останніх сил, витягнув ніж. Зав'язалася коротка, але смертельна боротьба. Дмитро відчув різкий біль.
На порозі будинку, під світлом ліхтаря, Олена побачила, як Дмитро падає. Її крик пролунав у нічній тиші. Це було останнє випробування. Випробування, яке могло коштувати їм усього.