Розділ 53

Новина про двійнят рознеслася, як іскорка, що запалила вогонь у їхньому домі. Софійка була в захваті, вигадуючи імена для майбутніх братика та сестрички, а Аліна, з ніжністю в очах, допомагала Олені готуватися до події. Дмитро ж, незважаючи на постійну пильність щодо можливої загрози, відчував небувалий приплив сил. Він облаштовував дитячу, купував крихітний одяг, і в його очах горіла справжня, непідробна радість.
Рішення про переїзд стало ще більш нагальним. Вони не могли ризикувати безпекою своїх дітей. Андрій, розуміючи ситуацію, допоміг Дмитру з оформленням документів, забезпечивши максимальну конфіденційність. Він також пообіцяв, що його команда продовжить розслідування щодо тих, хто намагався проникнути в будинок, і зробить усе можливе, щоб загроза була повністю нейтралізована.
Останні тижні вагітності Олени були наповнені підготовкою та ніжним очікуванням. Вона відчувала, як її тіло готується до великого дива, і кожен рух у животі нагадував їй про подвійне щастя. Її зв'язок з Анною, що колись був джерелом таємниць і болю, тепер став символом нескінченного життя та любові. Вона розуміла, що Анна, чиє серце тепер билося в ній, була б щасливою, бачачи це нове життя.
Настав день пологів. Це було рано вранці. Олена відчула перші перейми, і Дмитро, не гаючи ні хвилини, повіз її до пологового будинку. Аліна залишилася із Софійкою, намагаючись відволікти дівчинку і заспокоїти її.
Години очікування були нестерпними. Дмитро ходив коридором, його думки були хаотичними. Страх за Олену, хвилювання за дітей, надія на майбутнє – все це змішалося в один клубок емоцій. Він згадав Анну, її обіцянку, що її серце завжди буде з ним. І тепер, коли це серце дарувало нове життя, він відчував її присутність як ніколи раніше.
Нарешті, з пологової палати долинув перший крик. Потім – другий. Дмитро відчув, як по його щоках течуть сльози. Це були сльози радості, полегшення і безмежної вдячності.
Двері відчинилися, і звідти вийшов лікар, його обличчя світилося посмішкою.
«Вітаю вас, батьку! — сказав він. — У вас народилися здорові хлопчик і дівчинка! Мама почувається чудово».
Дмитро ледь не впав від щастя. Він зайшов до палати. Олена лежала, виснажена, але її обличчя сяяло. На її грудях лежали два крихітні згортки. Її очі зустрілися з його, і в них була вся глибина їхнього кохання, вся їхня історія.
«Дмитре… — прошепотіла Олена, її голос був слабким, але сповненим ніжності. — Наші діти».
Він підійшов до них, обережно взявши на руки маленького хлопчика. Крихітні пальчики стиснули його палець. Потім він взяв дівчинку, яка спала спокійним сном. Він не міг повірити, що це відбувається. Його сім'я. Його діти.
Цей момент був кульмінацією їхньої довгої і складної подорожі. Це було перехрестя, де біль минулого перетворився на світло майбутнього. Серце Анни, що пройшло крізь смерть і таємниці, тепер билося в Олені, даруючи життя двом новим істотам. І в цих крихітних обличчях, у цих невинних душах, Дмитро бачив не лише своє власне продовження, а й нерозривний зв'язок з Анною, з Оленою, з усіма, хто став частиною їхньої неймовірної історії.
Їхній дім на узбережжі чекав на них. Життя, вільне від привидів минулого, наповнене шумом моря і дитячим сміхом, нарешті починалося. Це було їхнє нове «Твоє Серце» — історія, написана коханням, відданістю та вірою в диво життя.