Розділ 52

Рішення переїхати, залишивши Київ з усіма його примарами, наповнило їхні серця новою надією. Дмитро негайно почав планувати переїзд, знаходячи затишний будинок на узбережжі, подалі від галасливих міст. Він хотів, щоб їхнє майбутнє було вільним від страху, наповненим спокоєм і шумом морських хвиль.
Олена, у свою чергу, відчувала, як її зв'язок з Анною стає ще глибшим. Вона часто ловила себе на думці, що її власні бажання та мрії переплітаються з тим, що, як вона відчувала, бажала Анна. Вона більше не боялася цього злиття, приймаючи його як частину свого унікального «я».
Вагітність Олени прогресувала, і разом з нею зростало її хвилювання. Настав час для чергового планового УЗД – того моменту, коли вони мали дізнатися стать дитини. Дмитро, хоч і був спокійним зовні, всередині відчував шалене хвилювання. Це було ще одне перехрестя, ще один крок у їхньому новому житті.
У кабінеті лікаря панувала тиша, порушувана лише тихим шумом апарату УЗД та серцебиттям Олени. Дмитро міцно тримав її за руку, їхні очі були прикуті до екрана. Софійка, яка була з ними, спостерігала з дитячою цікавістю.
Лікарка, досвідчена та спокійна, повільно водила датчиком по животу Олени. Раптом вона замовкла, її брови злегка нахмурилися. Дмитро та Олена переглянулися, їхні серця стиснулися. Невже щось не так?
«Хм... цікаво», — пробурмотіла лікарка, збільшуючи зображення. — «Я бачу щось… неймовірне».
Вона повернулася до них, і на її обличчі з'явилася широка, тепла посмішка.
«Вітаю вас, шановні батьки, — сказала вона, її голос був сповнений радості. — У вас буде… двійня».
Тиша. Дзвінка тиша, що здавалася вічною. Дмитро та Олена переглянулися, їхні очі були широко розплющені від шоку та неймовірного здивування. Двійня? Це було несподівано.
«Двійня?» — прошепотіла Олена, її рука потягнулася до живота. Її обличчя осяяла посмішка, що розквітала з глибини душі.
Дмитро не міг вимовити ні слова. Його очі наповнилися сльозами. Він відчував, як його серце, сповнене болю минулого, тепер переповнювалося неймовірним щастям. Дві дитини. Це був подвійний подарунок, подвійне диво.
«Один хлопчик і одна дівчинка», — продовжила лікарка, вказуючи на екран. — «Обидва розвиваються добре. Ви готові до такого сюрпризу?»
«Братик і сестричка!» — вигукнула Софійка, її очі засяяли. Вона була першою, хто повністю усвідомив масштаб цієї новини.
Дмитро міцно обійняв Олену. Він притиснувся до її живота, відчуваючи присутність двох маленьких сердець, що билися всередині. Це було не просто «відлуння» життя Анни, це було нове, потужне життя, що виникло з їхнього кохання. Це був їхній власний проект «Ехо», але створений любов'ю, а не науковою одержимістю.
«Ми готові, — прошепотів Дмитро, дивлячись на Олену. — Ми готові до всього. І ми щасливі».
Олена посміхнулася йому, її очі були сповнені такої любові, що він відчув, як його власне серце співає. Їхня історія була сповнена випробувань, болю та таємниць, але вона привела їх до цього моменту – моменту подвійного дива, подвійного щастя. Майбутнє, яке вони будували, тепер стало вдвічі яскравішим, обіцяючи ще більше любові, сміху та тепла.