Розділ 50

Минали тижні. Вагітність Олени стала видимою, наповнюючи їхній дім особливим світлом. Софійка тепер постійно гладила мамин живіт, розмовляючи з майбутнім братиком або сестричкою, а Аліна, з ніжністю в очах, допомагала Олені з усім, що було потрібно. Дмитро, спостерігаючи за цією ідилією, відчував, як його серце наповнюється безмежним щастям.
Проте, як і передбачав Андрій, спокій був відносним. Одного дня, коли Дмитро повертався додому, він помітив чорний автомобіль, що стояв неподалік від його будинку. Він не надавав цьому значення, але щось у ньому викликало занепокоєння. Наступного дня автомобіль знову був там. І ще раз. Це було надто підозріло.
Дмитро звернувся до Андрія. Той запевнив його, що після гучного скандалу, пов'язаного з «Проектом "Ехо"», усі причетні особи перебувають під пильним наглядом. Однак Андрій пообіцяв перевірити.
Через кілька днів Андрій зателефонував Дмитру, його голос був напруженим. «Дмитре, автомобіль належить до однієї з фірм, пов'язаних з міжнародною мережею, яку ми підозрювали у зв'язках з Васильєвим. Вони шукають невідомі компоненти проекту "Ехо", які могли залишитися. Можливо, вони знають про сироватку або про мікрочіп, які ти знайшов».
Дмитро похолов. Невже вони знову опинилися під прицілом? Він подивився на Олену, яка з усмішкою готувала сніданок. Він не дозволить, щоб якась тінь з минулого загрожувала їхньому новому щастю.
«Що ми будемо робити?» — запитав Дмитро.
«Я подвою спостереження за твоїм будинком. А ти будь обережним. Не залишайте будинок без потреби. І нікому не довіряй», — відповів Андрій.
Дмитро повідомив Олені та Аліні про нову загрозу. Обличчя Олени зблідло, але вона стиснула його руку. «Ми впораємося, Дмитре. Ми вже проходили це».
Аліна ж, навпаки, здавалася зляканою. «Вони не зупиняться, — прошепотіла вона. — Вони одержимі. Вони шукатимуть все, що пов'язано з цим проектом. Особливо... мене».
Вона була права. Вона була генетичною копією Анни, ключем до подальших досліджень «Проекту "Ехо"».
Протягом наступних тижнів вони жили в постійній напрузі. За будинком спостерігала охорона, встановлена Андрієм, але Дмитро знав, що цього може бути недостатньо. Ці люди були небезпечними і йшли на все.
Одного вечора, коли Олена вже була на останніх тижнях вагітності, вона сиділа у вітальні. Раптом, її серце шалено забилося. Це було інше «відлуння» – не спокійне, а різке, тривожне. Вона відчула сильний біль, що пронизав її, і побачила короткий, але яскравий образ: блискавку, що вдарила в старе дерево, і щось, що вилітає з-під його коренів.
«Дмитре! Аліно!» — вигукнула Олена, її голос був сповнений паніки. — «Дуб! Старий дуб у лісі! Там щось є! Щось, що залишилося!»
Дмитро та Аліна кинулися до неї. «Що ти бачиш, Олено?» — запитав Дмитро.
«Там... там щось заховане під коренями дуба. Щось, що Васильєв не знайшов. Щось, що належить проекту "Ехо"», — Олена важко дихала. — «І вони це шукають!»
Дмитро одразу ж зрозумів. Це був той самий дуб, де вони знайшли сироватку. Можливо, Анна або навіть Аліна заховали там ще щось, що Васильєв не зміг знайти.
У цей момент пролунав дзвінок Андрія. Його голос був сповнений тривоги. «Дмитре, за нашим будинком з'явилися нові люди. Це не просто спостерігачі. Вони намагаються проникнути на територію».
Це був останній, вирішальний бій. Вороги були вже тут. І вони шукали невідому таємницю, заховану під старим дубом, яка могла змінити все. Дмитро подивився на Олену, її обличчя було сповнене болю, але в її очах горіла незламна рішучість. Вони повинні були знайти цю таємницю раніше за них. Заради їхнього майбутнього, заради дитини, заради спокою, який вони так довго шукали.