Розділ 45

Результати експертизи сироватки та мікрочіпа прибули швидше, ніж очікувалося, кидаючи нове, приголомшливе світло на "Проект 'Ехо'". Андрій, тримаючи в руках офіційний звіт, виглядав приголомшеним. Він негайно приїхав до Дмитра.
"Дмитре, Олено, Аліно... те, що ми знайшли, перевершує всі наші очікування, — почав він, його голос був сповнений подиву. — Сироватка... вона не просто змінює пам'ять. Це нейростимулятор. Він посилює синаптичні зв'язки в мозку, особливо ті, що відповідають за формування спогадів та емоцій. А мікрочіп – це носій генетичної інформації, що містить унікальний генетичний код Анни та Аліни".
Олена відчула, як її серце шалено забилося. "Тобто... вони хотіли "перенести" особистість?"
"Саме так, — підтвердив Андрій. — Професор Васильєв, використовуючи генетичний матеріал близнючок, намагався створити систему, яка дозволила б "завантажувати" або "переносити" свідомість однієї людини в іншу. Або, принаймні, її сутність, її пам'ять, емоції. Він вірив, що Анна та Аліна, як ідеальні генетичні копії, були ключем до цього. І це пояснює, чому Анна так приховувала свою хворобу серця – вона знала, що її серце може стати ідеальним носієм для цього "ехо" пам'яті".
"І Артем знав про це? — запитав Дмитро, відчуваючи, як гнів знову охоплює його. — Він використав це?"
"Так, — кивнув Андрій. — Артем був його ключовим посередником. Він не лише постачав Васильєву "піддослідних", але й допомагав створювати цілу мережу впливу, використовуючи дані з проекту для шантажу та контролю. Він бачив у цьому не лише науковий прорив, а й інструмент абсолютної влади. Він планував створити армію "змінених" людей, які були б повністю під його контролем".
Аліна, слухаючи це, здригнулася. "Вони хотіли забрати нашу ідентичність. Зробити з нас інструменти".
Олена провела рукою по грудях, до того місця, де билося серце Анни. "І це сталося зі мною. Анна, її спогади, її емоції... вони стали частиною мене".
"Саме тому Васильєв був такий одержимий тобою, Олено, — пояснив Андрій. — Ти стала живим доказом його теорії. Ти – Ехо Анни. І Артем, дізнавшись про це, намагався контролювати тебе, бо ти була для нього ключем до Васильєва, до всього проекту".
Ця правда була приголомшливою. Їхня історія була не просто про кохання і зраду, а про межі науки, про етичні дилеми, про саму сутність людської свідомості.
"Що ми будемо робити з цим?" — запитав Дмитро, показуючи на колбу з сироваткою.
"Ми знищимо це, — рішуче відповів Андрій. — І всі матеріали, пов'язані з "Проектом 'Ехо'". Ця технологія занадто небезпечна, щоб існувати. Вона може знищити саму ідентичність людини".
У наступні тижні відбулися грандіозні судові процеси. Професор Васильєв та інші причетні до "Проекту 'Ехо'" були засуджені до суворих покарань. Міжнародна спільнота була шокована масштабами та етичною стороною їхніх досліджень. Усі матеріали проекту були вилучені та знищені, щоб ніхто більше не міг використати цю технологію для зловживань.
Життя Олени, Дмитра та Аліни почало поступово повертатися до нормального русла, але з глибоким усвідомленням того, що вони пережили. Аліна, отримавши медичну допомогу та психологічну підтримку, почала нове життя. Вона залишилася жити з Дмитром та Оленою, допомагаючи їм виховувати Софійку. Для Софійки тепер було дві "матусі", які любили її всім серцем.
Олена звикла до того, що її пам'ять переплітається з пам'яттю Анни. Вона навчилася розрізняти їх, але іноді, коли вона дивилася на Дмитра або на Софійку, вона відчувала присутність Анни, її любов, її турботу. Це був дивний, але прекрасний зв'язок.
Одного вечора, коли вони сиділи разом, Дмитро подивився на Олену. "Ти – моє серце, Олено. Тепер я це розумію".
Вона посміхнулася. "І ти – моє, Дмитре. Наше кохання пройшло через стільки випробувань, але воно стало тільки сильнішим".
Перехрестя долі, що звело їх разом, було складним і болісним. Але воно привело їх до істини, до зцілення і до нового розуміння того, що таке кохання. Воно не лише об'єднує людей, але й має силу передаватися, жити в серцях, долаючи смерть і час, залишаючи по собі вічне "ехо".