Розділ 35

Слова Анни, написані її власною рукою, відлунювали в голові Дмитра. "Голосовий запис... у старому касетному плеєрі... за "Місячною сонатою" Бетховена". Ця остання таємниця, викрита з минулого, була ключем до їхнього майбутнього.
Він подивився на Олену. Вона все ще спала, бліда і тендітна, але її дихання було рівномірним. Дмитро обережно поклав лист Анни на тумбочку біля її ліжка. Він знав, що коли вона прокинеться, їй потрібно буде це прочитати. Вона заслуговувала знати правду про Анну, про їхній дивовижний, містичний зв'язок.
Дмитро негайно зателефонував Андрію. Його голос був сповнений нової енергії, нової рішучості.
"Андрію, я знаю, де знаходиться компромат на Артема. Це голосовий запис, який може зруйнувати його повністю", — швидко повідомив Дмитро.
Андрій, вражений таким поворотом подій, попросив деталі. Дмитро пояснив йому все, що дізнався з листа Анни: про касетний плеєр, захований за платівкою "Місячна соната".
"Це може бути те, що нам потрібно, Дмитре. Це може бути кінцем Артема", — голос Андрія був сповнений надії. "Я негайно відправлю команду до твого будинку. Де саме колекція платівок?"
"У вітальні, біля каміна. Це велика шафа з темного дерева", — відповів Дмитро.
Поки поліція їхала до його дому, Дмитро відчував дивне поєднання болю та полегшення. Біль від усвідомлення того, скільки болю приховувала Анна, скільки страждань вона пережила наодинці, намагаючись захистити їх. І полегшення від того, що тепер вони мали шанс на остаточну перемогу.
Через кілька годин Андрій зателефонував знову. "Ми знайшли його, Дмитре! Касетний плеєр, всередині касета! Ми вже відправили її на експертизу. Якщо це те, що ми думаємо, Артем ніколи не вийде на свободу".
Дмитро відчув, як величезний тягар спав з його плечей. Перемога була близькою. Він повідомив новини лікарям Олени. Вони сказали, що позитивні емоції та зниження стресу можуть значно покращити її стан.
Коли Олена нарешті прокинулася, Дмитро сидів поруч, тримаючи її за руку. Вона подивилася на нього, і в її очах було запитання.
"Ти довго спала, люба. Але в мене є дещо для тебе", — Дмитро простягнув їй лист Анни. "Це від Анни. Це для нас усіх. І для тебе".
Олена взяла пергамент тремтячими руками і почала читати. З кожним прочитаним словом її очі розширювалися, наповнюючись сльозами. Вона читала про хворе серце Анни, про її біль, про її жертву, про її боротьбу. Про її віру в передачу пам'яті та емоцій. І про останній козир – запис.
Коли Олена закінчила читати, вона міцно стиснула лист у руці. Її обличчя було мокрим від сліз, але тепер у них була не лише смуток, а й глибоке розуміння, і навіть якась дивна, невловима радість.
"Вона... вона знала", — прошепотіла Олена. — "Вона хотіла нас захистити. Вона... вона була така сильна".
"Так, вона була сильною, — сказав Дмитро, його голос тремтів. — І тепер ми маємо її останній козир. Запис на касеті. Це доказ, який поховає Артема назавжди. І це завдяки їй. І завдяки тобі, Олено. Бо ти несеш її серце, її любов. І ти змогла розкрити цю таємницю".
Олена подивилася на Дмитра, її погляд був сповнений вдячності та кохання. Вона відчула, як її серце, серце Анни, відгукнулося на слова Дмитра. Біль відступив, поступившись місцем незрозумілій силі.
Тепер вони знали всю правду. Усі таємниці були розкриті. Це було не просто завершення однієї глави, а початок нової. Глави, де вони, об'єднані коханням і правдою, могли нарешті знайти спокій і щастя.