Розділ 34

Знешкодження Артема принесло полегшення, але слова, які він вимовив, перш ніж знепритомніти, закарбувалися в пам'яті Дмитра. "Ключ до того, що може знищити вас усіх!" Це був новий, зловісний виклик, який змушував його серце стискатися від невідомості.
Поки Артема забирали, Андрій одразу ж кинувся до Дмитра. "Ти в порядку? Софійка?"
"Ми в порядку, Андрію, — голос Дмитра був хрипким від пережитого стресу. — Але Артем... він сказав щось дивне. Про ключ, який може знищити нас. Що він мав на увазі?"
Андрій задумливо подивився на ліс. "Важко сказати. Можливо, це просто марення пораненого злочинця. Але враховуючи, скільки таємниць він приховував, і його зв'язки з незаконною торгівлею органами... ми повинні бути обережними. Я перевірю все, що ми знайшли в тайнику, ще раз. Можливо, там є якісь зашифровані записи".
Вони повернулися до будинку. Софійка, хоч і була налякана, вже заспокоїлася в обіймах Дмитра. Олена, її бліде обличчя і досі виражало шок, але в її очах була рішучість. Вона міцно тримала руку Дмитра.
Повернувшись до Києва, першим ділом Дмитро відвіз Олену до лікарні. Її стан знову погіршився після пережитого стресу, і лікарі наполягали на повному постільному режимі. Дмитро, хоч і відчував шалену втому, не відходив від неї. Софійку тимчасово залишила вдома сусідка, яку Дмитро попросив бути з дівчинкою.
Сидячи біля ліжка Олени, Дмитро знову і знову прокручував у голові слова Артема. "Ключ до того, що може знищити вас усіх". Що це могло бути? Яка ще таємниця ховалася за історією Анниного серця?
Він згадав лист Анни, який вони знайшли в скриньці. Лист, який вони так і не встигли прочитати до кінця через чергове викрадення Софійки. "Моєму коханому Дмитру та моїй дорогій Софійці. І тій, хто нестиме моє серце."
Дмитро дістав з кишені пожовклий пергамент. Він подивився на Олену, яка мирно спала під дією заспокійливих. Це послання було для них усіх.
Він почав читати. Почерк Анни був трохи нерівним, ніби вона писала його з болем.
"Моєму коханому Дмитру та моїй дорогій Софійці. І тій, хто нестиме моє серце.
Якщо ви читаєте це, значить, я більше не з вами. І я дуже шкодую, що не змогла бути поряд довше. Моє серце... воно вже давно було хворе. Я приховувала це від тебе, Дмитре. Не хотіла, щоб ти хвилювався, щоб ти бачив мене слабкою. Я хотіла жити, любити вас обох до останнього подиху, не обтяжуючи своїм болем.
Я знала, що мені потрібна трансплантація. Я була в черзі. Але потім, доля, або, як тепер я розумію, злий умисел, зробив свій хід. Я дізналася про Артема. Він запропонував мені "прискорити" процес. Він обіцяв знайти донора. Я відмовилася. Я ніколи не згодилася б на злочин. Але я знала, що він не відступить. Я бачила його одержимість контролем, його безпринципність.
Тому я склала цей план. План, який мав захистити вас. Я знала, що моє серце, навіть після моєї смерті, може стати інструментом в його руках. Артем був одержимий ідеєю створити "ідеальну" операцію, де він би контролював донора та реципієнта. Він хотів мати "своїх" людей, яким "дарував" життя. Це була його хвора гра.
Я зробила все, щоб мої медичні записи були в надійному місці, якщо щось трапиться. Я розуміла, що Артем може спробувати скомпрометувати мене, якщо я відмовлюся співпрацювати.
Але найважливіше... Я знала про експериментальні дослідження, які проводилися в університеті доктора Л. (прізвище нерозбірливе). Вони стосуються передачі пам'яті через органи. Це була лише теорія, але я вірила, що щось у цьому є. Якщо моє серце, мої почуття, моя любов до Софійки зможуть передатися комусь іншому... то я зможу бути поряд з вами, навіть після смерті.
Я не знала, хто стане носієм мого серця. Але якщо це ти, люба, яка зараз читає цей лист... знай, що моє серце обрало тебе. Не випадково. Воно вибрало тебе, щоб продовжити любити моїх рідних. І я вірю, що ти зможеш їх захистити.
І останнє. Є ще один запис. Голосовий. Він містить правду про Артема, про його справжні плани, про його мережу. Це мій останній козир. Він захований у старому касетному плеєрі, який я зберігала з дитинства. Плеєр знаходиться в потайному відділенні в моїй колекції вінілових платівок, за "Місячною сонатою" Бетховена. Артем не знає про нього. Я записала це, щоб захистити вас усіх, якщо він колись дістанеться до мене або до вас. Це ключ. Це те, що він боїться найбільше. Це може знищити його назавжди. Це те, що приведе вас до справедливості і до миру.
Люблю вас. Завжди ваша, Анна."
Дмитро закінчив читати. Його рука з пергаментом тремтіла. Почерк Анни, її слова, її остання жертва – усе це обрушилося на нього з новою силою. Вона знала. Вона все знала. Вона спланувала це, навіть після смерті намагаючись захистити їх.
Його погляд зупинився на Олені. Експериментальні дослідження про передачу пам'яті. Це пояснювало все! Її інтуїцію, її спогади, її миттєвий зв'язок із Софійкою. Анна дійсно була поруч. Її серце, її любов, її сутність продовжували жити.
І тепер – новий поворот. Голосовий запис. "Правда про Артема, про його справжні плани, про його мережу". Це був ключ до того, що може знищити їх усіх. Це був той самий козир, про який Артем, мабуть, не знав, і який міг остаточно його поховати.
Біль, сумніви, відчай – усе це відступило перед потужним почуттям рішучості. Дмитро знав, що повинен знайти цей плеєр, цей останній доказ. Це був заповіт Анни, її остання місія. І він виконає її. Заради Анни, заради Олени, заради Софійки.