Розділ 30

Життя Олени та Дмитра повільно, але впевнено входило в нове русло. Олена одужувала, Софійка раділа її поверненню, і навіть Дмитро, вперше за довгі роки, відчув спокій. Здавалося, що всі таємниці розкриті, а загрози подолані. Артем перебував за ґратами, його злочинна імперія зруйнована, і тепер вони могли дихати вільно. Майбутнє, хоч і сповнене викликів, обіцяло бути світлим.
Олена повернулася до своєї роботи, а Дмитро знову поринув у власний бізнес, але тепер з новою енергією та мотивацією. Вечорами вони втрьох збиралися вдома, створюючи ту сімейну ідилію, про яку Дмитро так довго мріяв. Софійка називала Олену "матусею", і це слово, вимовлене дитячим голосом, наповнювало їхні серця нескінченною ніжністю.
Але життя, як відомо, не терпить абсолютної стабільності. Воно завжди готує нові випробування, особливо коли здається, що все налагоджено.
Одного сонячного ранку, коли Олена готувала сніданок, а Дмитро з Софійкою бавилися у вітальні, пролунав дзвінок у двері. Це була кур'єрська служба. Кур'єр передав Олені велику посилку без зворотньої адреси. Олена здивувалася, адже нічого не замовляла.
Коли вона відкрила коробку, її серце пропустило удар. Всередині лежала старовинна, пошарпана шкатулка з дерева. На її поверхні були вирізані дивні, незнайомі символи. Олена відчула дивне, незрозуміле відчуття. Ніби ця шкатулка вже колись була в її руках.
Дмитро підійшов, зацікавлений. "Що це, Олено?"
Олена обережно торкнулася шкатулки. Її пальці ніби відчули якийсь потік енергії. Вона спробувала відкрити її, але кришка була міцно замкнена.
Раптом зсередини шкатулки пролунав тихий, ледь чутний механічний звук, ніби щось всередині запрацювало. І тоді на кришці, раніше порожній, почали з'являтися дивні візерунки, що світилися блідо-зеленим світлом. Візерунки складалися в якусь химерну схему, що нагадувала карту або діаграму.
Олена зблідла. Її погляд застиг. Вона відчула різкий головний біль, а потім – дивне, незнайоме відчуття, ніби щось всередині її свідомості відкривається. У її голові пролунав жіночий голос, такий знайомий і такий чужий водночас.
"Знайди їх. Вони потрібні. Сховай. Врятуй."
Голос був ніжним, але сповненим тривоги. Олена розгублено подивилася на Дмитра, її очі були розширені від жаху.
"Дмитре... що це? Я... я чую голос..."
Дмитро, бачачи її стан, спробував взяти шкатулку, але Олена міцно стиснула її в руках. У цей момент шкатулка раптом розкрилася. Всередині, на оксамитовій подушці, лежав один-єдиний ключ. Він був старовинним, з дивним візерунком на руків'ї, що нагадував той самий символ, який Олена бачила на шкатулці.
Але найгірше було те, що на кришці шкатулки, під ключем, був вигравіруваний текст. Дмитро нахилився, щоб прочитати його. Це був латинський напис, який він ледве розібрав: "Cor meum est tuum. Semper tecum. Anna."
Серце Дмитра пропустило удар. "Моє серце твоє. Завжди з тобою. Анна."
Він подивився на Олену. Її обличчя було білим. Вона міцно тримала ключ, і в її очах була така розгубленість, такий біль, що Дмитро зрозумів: це новий поворот. Жахливий. Він не розумів, що це означає. Це була не просто шкатулка. Це було повідомлення. Від Анни. Але яке? І що означав цей ключ?
Ця несподівана посилка знову занурила їх у вир таємниць. Здавалося б, усі проблеми були вирішені, але життя знову кидало їм новий виклик, ще більш заплутаний і містичний, ніж усе, що було раніше. І Дмитро розумів, що це може бути пов'язано не лише з минулим Анни, а й з майбутнім Олени. Їхня боротьба ще не скінчилася. Вона лише починалася.