Розділ 29

Знахідка документів у тайнику Артема стала переломним моментом. Андрій негайно задіяв усі ресурси поліції. Компромат був настільки всеосяжним, що заперечувати його Артему було неможливо. Під вагою доказів, а також під тиском Дмитра, який вже не стримував своєї люті, Артем почав давати свідчення. Він визнав, що саме він, використовуючи свої кримінальні зв'язки, вплинув на розподіл органів, забезпечивши, щоб серце Анни дісталося Олені. Його мотивом був повний контроль над Оленою, яку він вважав своєю "власністю", а також можливість використовувати її в майбутніх схемах. Він сподівався, що страх і провина зроблять її покірною.
Викриття схеми Артема, включаючи незаконну торгівлю органами та маніпуляції, викликало широкий резонанс. Кілька корумпованих чиновників та лікарів, що були замішані в його мережі, були заарештовані. Справа набула розголосу, і це допомогло виправдати Олену. Адвокат Дмитра блискуче довів, що вона була не співучасницею, а невинною жертвою обставин, яка перебувала під постійним тиском і загрозами. Звинувачення проти неї були зняті.
Поки тривали всі ці юридичні процедури, Софійка поступово приходила до тями. Вона знову була вдома, у своїх рідних стінах. Дмитро оточив її турботою, намагаючись компенсувати місяці страху та розлуки. Він розповідав їй про Олену, пояснюючи, що "тьотя Олена" не винна і що скоро вона буде поруч.
Найбільше ж Дмитро хвилювався за Олену. Після зняття звинувачень її перевели з-під домашнього арешту, але вона залишалася в лікарні. Її стан був стабільним, але серце все ще давало збої, виснажене пережитим стресом і глибокою психологічною травмою. Доктор Соколовський, тепер уже з почуттям щирого каяття, особисто контролював її лікування, відчуваючи особисту відповідальність за те, що сталося.
Одного дня Дмитро привів Софійку до лікарні. Це була їхня перша зустріч після всього, що сталося. Олена лежала на ліжку, бліда, але коли вона побачила Софійку, її очі засяяли.
"Софійко! Моя дівчинка!" — голос Олени був слабким, але сповненим такої любові, що Дмитро відчув, як його власне серце стискається.
Софійка кинулася до неї, обійнявши так міцно, як тільки могла. "Тьотя Олена! Я так сумувала!"
Дмитро спостерігав за цією сценою, і в його очах стояли сльози. Він бачив, як миттєво відродився той дивовижний зв'язок між ними. Серце Анни в грудях Олени, здавалося, билося з новою силою, наповнене радістю від возз'єднання. Олена тримала Софійку, і її власне обличчя почало набувати кольору, ніби дитячі обійми вливали в неї нове життя.
"Я люблю тебе, матусю", — прошепотіла Софійка, притискаючись до Олени.
Ці слова були музикою для душі Дмитра. Він бачив, як вони потрібні одна одній. І як вони обоє потрібні йому. Він зрозумів, що, незважаючи на всі труднощі, на всі таємниці і біль, ця родина, що виникла з попелу трагедії, була його справжнім щастям. Він підійшов до них і обійняв обох, відчуваючи тепло двох найдорожчих для нього людей.
Через кілька тижнів Олену виписали з лікарні. Вона повернулася до будинку Дмитра. Цього разу – як повноправна членкиня сім'ї, звільнена від страху і провини. Дмитро доклав усіх зусиль, щоб створити для неї атмосферу безпеки та любові. Вони разом працювали над відновленням її фізичного та психологічного здоров'я.
Минуле було болючим, але воно їх об'єднало. Тепер Дмитро розумів, що кохання, справжнє кохання, може бути складним і непередбачуваним. Воно може приносити біль, але воно також має силу зцілювати. Його серце, що колись щеміло за Анною, тепер належало двом жінкам – його покійній дружині, чиє серце продовжувало битися, і Олені, яка стала для нього і для Софійки справжнім даром долі. Їхня історія була лише на початку, але тепер вони були готові до нового розділу, сповненого надії, кохання та світла.