Розділ 27

Поки Дмитро в лікарні з болем дивився на згасаючу Олену, а поліція розгортала пошукову операцію за втікачем Артемом, Софійка, як і раніше, перебувала в заміському будинку. Її дні були одноманітними: іграшки, вікно, і мовчазна наглядачка. Вона ще не знала, що її викрали вдруге, адже для неї змінилася лише декорація — з батьківського будинку її перевезли в інший. Проте дитяче серце відчувало недобре.
Артем, після зухвалої втечі з СІЗО, прибув до цього ж будинку. Його поява одразу змінила атмосферу. Наглядачка, яка до того була просто похмурою, тепер стала ще більш наляканою і трималася на відстані. Артем, з його лютим поглядом і постійною нервозністю, був джерелом страху для всіх, хто його оточував.
Для Софійки його приїзд означав ще більшу ізоляцію. Артем рідко дозволяв їй виходити навіть на подвір'я. Він постійно повторював: "Твій тато скоро приїде і забере тебе", але в його голосі не було тепла, лише хижа посмішка. Софійка інтуїтивно відчувала, що це обман.
Одного разу, коли Артем, занурений у свої розрахунки, залишив двері до вітальні прочиненими, Софійка почула уривок його розмови по телефону. "Гроші... великі гроші... і тоді ми зникнемо. Забудь про стару Олену, вона своє відпрацювала. А дівчинка... вона принесе мені все, що потрібно". Ці слова, хоча й були частково незрозумілими для дитини, викликали в ній тривогу. Вона відчувала, що її використовують.
Наглядачка, усвідомлюючи небезпеку Артема та його нестабільний стан, почала боятися за своє життя. Вона бачила, що Артем стає дедалі більш параноїдальним і агресивним. Її совість, давно приспана страхом, почала прокидатися. Вона почала шукати можливості передати сигнал про допомогу.
Одного дня, поки Артем був зайнятий плануванням втечі та черговим дзвінком своїм спільникам, наглядачка, ризикуючи життям, тихенько підійшла до Софійки. "Твій тато тебе шукає, дитино", — прошепотіла вона, її голос був ледь чутним. Софійка підняла на неї свої великі, сумні очі. "Іди сюди", — наглядачка провела її до вікна, що виходило на задній двір. "Там є криниця. Біля неї — стара камінь. Запам'ятай. Там є щось важливе". Вона не змогла сказати більше, бо почула кроки Артема.
Софійка, хоч і не розуміла до кінця, що саме їй сказали, запам'ятала слова. Криниця. Камінь. Щось важливе.
Саме в цей час Дмитро та Андрій, маючи нову зачіпку з відеокамер, вирахували приблизний напрямок руху машини Артема. Вони звужували коло пошуків, наближаючись до заміського району. Вони ще не знали, що Софійку викрали вдруге, і що тепер вона перебуває не просто в полоні, а в пастці, з якої може не бути виходу.
Артем, відчуваючи, що час спливає, вирішив прискорити події. Він мав намір незабаром зв'язатися з Дмитром, щоб висунути свої вимоги. Софійка, не знаючи про ці плани, продовжувала дивитися у вікно, чекаючи на порятунок і сподіваючись, що тато та "тьотя Олена" її знайдуть. Вона була заручницею в чужій, жорстокій грі, де її життя і життя тих, хто її любив, були лише розмінною монетою.