Розділ 26

Артем не просто так викрав Софійку. Його мотиви були набагато глибшими і цинічнішими, ніж проста помста чи бажання контролювати Олену. Після втечі з СІЗО він розумів, що його становище в кримінальному світі похитнулося. Його ім'я було скомпрометоване, а поліція дихала йому в спину. Він втратив довіру своїх партнерів, і його бізнес розвалювався.
Софійка була його останнім і найціннішим активом.
Поки Дмитро і поліція намагалися з'ясувати, навіщо Артем викрав дівчинку, сам Артем уже розробляв свій відчайдушний план. Його ціль була подвійною: зникнути з усіма своїми напрацюваннями та компроматом, а також отримати фінансові ресурси, щоб почати нове життя за кордоном. І для цього йому потрібна була Софійка.
Він знав, що Дмитро — впливова людина, яка не зупиниться ні перед чим, аби повернути доньку. І Артем вирішив цим скористатися. Він мав намір шантажувати Дмитра, вимагаючи велику суму грошей в обмін на повернення Софійки. Ці гроші мали стати його "стартовим капіталом" для втечі та нового початку.
Крім того, викрадення Софійки було актом жорстокої помсти Олені. Артем вважав її відповідальною за свої проблеми. На його хворе, спотворене свідомість, вона була зрадницею, яка розповіла поліції про його справи і тим самим зруйнувала його імперію. Він знав про хворобу серця Олени, і його дії, спрямовані на те, щоб ще більше підірвати її здоров'я, були частиною його збоченого плану. Він хотів, щоб вона страждала, спостерігаючи, як він забирає у неї найдорожче – Софійку, до якої, як він помітив, Олена була прив'язана з якоюсь надзвичайною силою.
Але була ще одна, глибинніша причина. Артем був одержимий контролем. Він завжди прагнув контролювати життя інших, особливо тих, хто був поруч з ним. Олена, з її новим серцем, яке виявилося серцем його давньої знайомої Анни, стала для нього не лише жертвою маніпуляцій, а й об'єктом своєрідної "власності". Він вважав, що він "дав" їй це життя, і тому мав право ним розпоряджатися. А викрадення Софійки було способом знову показати Олені, хто тут господар, і змусити її підкоритися.
У заміському будинку, де ховали Софійку, Артем постійно тримав дівчинку поруч, навіть коли розмовляв по телефону зі своїми спільниками, обговорюючи деталі втечі. Він був обережний, щоб Софійка не зрозуміла суті розмов, але вона, будучи кмітливою дитиною, запам'ятовувала уривки фраз. Зокрема, вона чула про "великі гроші" і "від'їзд далеко-далеко". Артем намагався здаватися турботливим, але його очі були холодними, а посмішка — зловісною.
"Твій тато приїде за тобою, Софійко, — казав він дівчинці, дивлячись на неї з хижою посмішкою. — Але він заплатить за це. Він заплатить за все".
Софійка не розуміла всіх цих дорослих слів, але відчувала, що це погано. Її серце щеміло від страху, але й від надії. Вона вірила, що тато і "тьотя Олена" її знайдуть, чого б це їм не коштувало. Артем не знав, що, крім грошей і помсти, він тримав у своїх руках ключ до ще більшої таємниці – таємниці серця, що пов'язувала життя трьох людей нерозривним, хоч і болючим, зв'язком.